Агроекологічний журнал

Еколого-економічне оцінювання сільськогосподарських систем і продукції: проблеми та їх вирішення

О.І. Дребот — 2025-11-14

У статті досліджено теоретико-методичні засади еколого-економічної оцінки сільськогосподарських систем та їхньої продукції. Розглянуто такі методи екологоекономічної оцінки, як еколого-економічний аналіз (EEA) та оцінка життєвого циклу (LCA). Запропоновано вдосконалення методу еколого-економічної оцінки, який би враховував інтегральний економічний ефект — алгебраїчну суму екологічного, медико-біологічного, соціального, енергетичного, технологічного, економічного ефектів органічного землекористування та відповідних ефектів і збитків традиційного. Висвітлено основні показники аналізу ефективності використання земельних ресурсів у рамках методу контрольних районів за порівняння органічної і традиційної систем землекористування. Розглянуто альтернативні методи підрахунку збитків у сільському господарстві з використанням світових наукових досліджень з інтерпретацією їхніх результатів у реаліях України. Встановлено, що витрати, які несуть сільськогосподарські підприємства України на охорону навколишнього середовища, не покривають навіть незначної частини завданих ними екологічних збитків. Так, сума загальних поточних витрат на охорону навколишнього середовища у сільському господарстві України в 2024 р. становила 122,04 млн грн, зокрема поточні витрати на захист і відновлення ґрунтів, підземних і поверхневих вод — усього 13,77 млн грн. Сума капітальних інвестицій на охорону навколишнього природного середовища у сільському господарстві сягала відповідно 45,05 млн грн, з них 4,98 млн грн — капітальні інвестиції на захист і відновлення ґрунтів, підземних і поверхневих вод. Окрім того, стан використання та охорони ґрунтових ресурсів у країні характеризується як незадовільний і має тенденцію до погіршення. Розглянуто основні недоліки та причини недостовірності методики оцінки життєвого циклу за порівняльного аналізу органічного та традиційного зем- лекористування. Для їхнього усунення запропоновано використовувати функціональні одиниці на основі як кількості продукту, так і площі (території), враховувати втрату біорізноманіття, деградацію земель, вплив пестицидів, зокрема на якість продукції та здоров’я людини, соціальні наслідки.

Глобальний ринок біологічних продуктів: тенденції, виклики та перспективи розвитку

Д.О. Яковенко — 2025-11-14

Біологічні препарати — біопестициди, біостимулятори та біодобрива — дедалі біль- ше розглядаються як ключові інструменти сталого розвитку агросектору, що дають змогу зменшити застосування хімічних засобів, покращити стан ґрунтів і підвищити стійкість культур до біотичних та абіотичних чинників. Актуальність дослідження зумовлена політичними стратегіями, зокрема «Від лану до столу» Європейського Союзу, яка передбачає скорочення використання пестицидів на 50% та мінеральних добрив на 20–30% до 2030 р. Проведено комплексний мета-аналіз наукових публікацій 2020–2024 рр., галузевих аналітичних звітів та регуляторних документів, що визна- чають правила реєстрації біологічних продуктів у країнах ЄС та інших юрисдикціях. Отримані результати свідчать про стабільні агрономічні переваги застосування біологічних продуктів, біодобрива забезпечують приріст урожайності в середньому на 12–25%, а біостимулятори підвищують ефективність використання елементів живлення на 9–15% та посилюють стійкість рослин до абіотичних стресів. Однак складність і тривалість реєстраційних процедур для біопестицидів, обмеження пере- ліку дозволених мікроорганізмів у законодавстві ЄС для біостимуляторів, а також відсутність уніфікованих методів оцінки «здоров’я ґрунтів» на сьогодні є основними перешкодами розвитку ринку біопрепаратів. Найбільші труднощі відчувають малі та середні підприємства (МСП), які не мають ресурсів для проходження багаторічних регуляторних процедур, що сприяє ринковій концентрації на користь транснаціональних корпорацій. Для досягнення цілей сталого розвитку необхідна реформа регулятор- них систем, гармонізація міжнародних стандартів та впровадження пропорційних до ризику вимог. Перспективи подальших досліджень пов’язані з удосконаленням техно- логій формуляції біопрепаратів, інтеграцією цифрових інструментів моніторингу та проведенням довгострокових досліджень впливу біологічних продуктів на екосистемні послуги та відновлення ґрунтів.

Інвазійний потенціал Nicandra physalodes (L.) Gaertn. на території України

В.В. Коніщук — 2025-11-14

Стаття присвячена визначенню інвазійного потенціалу Nicandra physalodes на території України. Метою цього дослідження є еколого-ценотичний аналіз особливостей Nicandra physalodes (L.) Gaertn. у локалітетах, що розташовані на межі Централь- ного Полісся та Правобережного Лісостепу, а також оцінити інвазійний потенціал у природно-географічному районі зростання. Задля досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання: класифікувати рослинні угруповання локалітетів зростання N. physalodes згідно з фітосоціологічною системою Браун-Бланке; встановити цено- тичну приуроченість виду на межі Центрального Полісся та Правобережного Лісо- степу; визначити екологічний спектр N. physalodes із використанням методів синфі- тоіндикації; оцінити інвазійний потенціал виду в межах досліджуваної території. Вид виявлено переважно на оброблюваних ділянках із насадженнями картоплі та цибулі, а також на перелогах першого та другого року після припинення обробітку ґрунту. Фітоценози з участю Nicandra physalodes належать до 1 класу, 3 порядків, 4 союзів і 4 асоціацій, серед яких виділено варіанти: Ambrosio artemisiifoliae–Chenopodietum albi var. Nicandra physalodes, Echinochloo–Setarietum var. Nicandra physalodes, Portulacetum oleraceae var. Nicandra physalodes та Erigeronto–Lactucetum serriolae var. Nicandra physalodes. Рослинність описаних угруповань характеризується низьким флористичним різноманіттям (7–11 видів) і переважанням сегетальних та рудеральних елементів класів Stellarietea mediae та Plantaginetea majoris. За синфітоіндикаційним аналізом умови місцезростань виду визначено як субмезофітні-мезофітні, субацедофільнінейтрофільні, мезотрофні-семіевтрофні, із найвужчими амплітудами показників для багаторічного режиму зволоження (6,09%) та аерації ґрунту (6,93%) і найширшими — для змінності зволоження (15,91%) й вмісту сполук нітрогену (11,82%). Мікроклімат місцезнаходжень N. physalodes характеризується мезотермними, субконтинентальними умовами з еугемеробним рівнем антропогенної трансформації (11–11,5 балів). Встановлено низьку ефективність гербіцидів суцільної дії на основі N-(фосфометил) гліцину щодо контролю виду, що свідчить про його резистентність і високу екологічну пластичність. Отже, вид має високу екологічну пластичність і значний інвазійний потенціал, що сприяє його подальшому поширенню на території України, зокрема в умовах кліматичних змін і активного землекористування. Рекомендовано здійснити постійний моніторинг популяцій N. physalodes у межах агроландшафтів для запобігання його подальшому поширенню.

Екологічні особливості вищих судинних рослин Національного природного парку «Кармелюкове Поділля»

О.В. Мудрак — 2025-11-14

У статті вперше здійснено аналіз таксономічної, флористичної, еколого-ценотичної та хорологічної структури флори вищих судинних рослин Національного природного парку (НПП) «Кармелюкове Поділля», який знаходиться на території Гайсинського р-ну Вінницької обл. в адміністративних межах Чечельницької селищної, Ольгопільської та Ободівської сільських територіальних громад. Територія парку поєднує унікальні фітоценози Східного Поділля, дослідження яких дають можливість визначити закономірності формування флори для планування заходів з охорони екосистем. Виявлено, що в складі флори наявні 668 видів вищих судинних рослин, з яких провідне місце належить родинам Cкладноцвітих (Asteraceae), Злакових (Poaceae), Бобових (Fabaceae), Розових (Rosaceae), Губоцвітих (Lamiaceae), Зонтичних (Apiacea), Капустяних (Brassicaceae). Співвідношення провідних родин Asteraceae, Poaceae, Fabaceae становить 5,7:3,5:2,9. Визначено, що за класифікацією Раункієра на території парку переважають гемікриптофіти (351 вид). Значну частку мають терофіти (120 видів) і геофіти (78 видів). Найменша кількість видів представлена хамефітами (7 видів), видами зануреними у воду (3 види) і з плаваючими листками (3 види). За основною біоморфою превалюють багаторічні полікарпічні трави (60%), одно- дворічні монокарпічні трави — 27,4%. Встановлено, що еколого-ценотична структура характеризується різноманіттям видів за основною (лісові 18%, рудерали 13%, степові 4,5%, лучні 3%) та перехідною ценоморфою (лісо-лучні 7,6%, лісо-степові 4,5%, лучно-лісові 4,2%, рудерально-лісові 3,1% та лісові рудеральні 2,8%). Зазначено, що за хорологічним аспектом флора національного природного парку характеризується переважанням європейських, євразійських та євросибірських видів. Виявлено, що в флорі присутні рослини-ендеміки малопольськоподільського (Carlina onopordifolia Bess et Szaf. Kulcz. et Pawl.), паннонсько-понтичного (Glechoma hirsuta Waldst. & Kit., Salvia nutans L., Stachystrans silvanica L., Lactuca chaixii Vill.), причорноморського (Lathyrus pannonicus (Jacq.) Garcke, Lotus ucrainicus Klokov, Asperula cynanchica L.), східнокарпатсько-подільського (Chamaecytisus podolicus (Blocki) Klaskova) та широко причорноморського (Linum hirsutum L.) ареалів, що до- датково підкреслює унікальність сформованої флори. Окреслено низку заходів, які необ- хідно здійснювати в межах НПП для збереження та охорони лісових, лучно-степових і водно-болотних екосистем.

Оцінювання екологічного впливу змін клімату на лісові екосистеми

О.Ю. Чорнобров — 2025-11-14

Кліматичні спостереження доводять існування тенденції підвищення глобальної температури повітря на земній кулі, що спричинено викидами парникових газів в атмосферу. У статті проаналізовано основні екологічні впливи змін клімату на лісові екосистеми помірного кліматичного поясу, зосереджуючись на помірному континентальному біокліматичному регіоні Європи. Дослідження виконано шляхом аналізу та синтезу літературних джерел та Інтернет-ресурсів. Основними прямими впливами змін клімату на ліси є підвищення концентрації CO₂, зміни температури, кількості та режиму опадів. Непрямі впливи є результатом взаємодії між змінами кліматичних показників, абіотичними та біотичними чинниками. Прогнозоване збільшення концентрації СО₂ може стимулювати підвищення росту та продуктивності лісових насаджень. Наслідки підвищення температури в Європі відрізнятимуться залежно від біокліматичного регіону, що характеризуються відповідними лімітуючими чинниками росту і розвитку лісів. Збільшення температури спричинить зміни в ареалах видів рослин, породному складі лісів та конкуренції між деревними видами. У лісах зони помірного біокліматичного регіону потенційна нестача літніх опадів із подальшими посухами може обмежувати підвищення продуктивності лісів. В окремих регіонах екстремальні погодні умови (зокрема, тривалі посухи) будуть посилюватися та матимуть негативні наслідки на лісові екосистеми. В Україні внаслідок змін клімату відбуватиметься значне звуження зони оптимального росту за вологістю клімату для двох основних лісотвірних порід — сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) та дуба звичайного (Quercus robur L.). Зміни клімату можуть збільшити частоту та інтенсивність стихійних природних явищ, спричинених абіотичними чинниками (буреломи, вітровали і сніголоми, пожежі в екосистемах), а також посилити вразливість лісів до них. Загалом вважається, що зміна клімату може підвищити інтенсивність спалахів шкідників та сприяти успішній колонізації грибкових патогенів. Значна частина цих наслідків призведе до збільшення шкоди лісам, однак потрібно враховувати взаємодію між абіотичними чинниками. Зміна клімату є однією з найбільших поточних і майбутніх загроз біорізноманіттю лісів, оскільки вона безпосередньо впливає як на види, так і на їхні середовища існування. Вивчення екологічних впливів змін клімату є необхідним для розроблення стратегій адаптації до них та пом’якшення їхніх негативних наслідків

Стан соснових деревостанів Житомирського Полісся за впливу комах-шкідників і кліматичних чинників

В.В. Мороз — 2025-11-14

Зростання уражень соснових лісів Житомирського Полісся через вплив комах-шкідників і кліматичних змін потребує розробки ефективних заходів захисту для забезпечення сталого розвитку лісових екосистем. Метою дослідження було вивчення впливу комахшкідників на соснові деревостани в умовах кліматичних змін, зокрема з урахуванням сонячної активності та гідротермічних умов, для вдосконалення лісозахисних стратегій. Для досягнення мети проведено польові обстеження, аналіз кліматичних змін, оцінку поширення комах-фітофагів і стовбурових шкідників, а також статистичний аналіз із застосуванням методів обліку гусениць шовкопряда соснового (Dendrolimus pini L.) за допомогою липких стрічок і пасток Барбера. Здійснено кореляційний і лаговий аналіз кліматичних показників за 2019–2024 рр. Результати засвідчили зменшення площі уражених лісів на 73% — від 951 до 255 га в 2019 р. і в 2024 р. відповідно. Основні шкідники, зокрема пильщик звичайний сосновий (Diprion pini L.), підкоровик сосновий (Aradus cinnamomeus Panzer) і шовкопряд сосновий (Dendrolimus pini L.), характеризувалися зниженням чисельності осередків ураження. Втім осередки соснового шовкопряда залишалися відносно стабільними, що вказує на потребу постійного моніторингу та біологічного контролю. Виявлено вплив астрофізичних і кліматичних чинників на інтенсивність уражень. Зниження сонячної активності (число Вольфа <50) асоціюється зі збільшенням уражень лісів на 15–20% через рік після спаду сонячної активності. Зменшення гідротермічного коефіцієнта (ГТК<1,1) сприяє посусі та зростанню чисельності шкідників. Біопрепарати Боверин і Метаризин показали високу ефективність, знижуючи чисельність гусениць D. pini на 54–72% і втрати продуктивності лісів на 30–40%, забезпечуючи економічну вигоду та екологічну безпеку. Розроблено рекомендації щодо регулярного моніторингу, застосування біопрепаратів, санітарних рубок і прогнозування спалахів шкідників за числом Вольфа та ГТК. Результати мають практичне значення для сталого управління лісами Житомирського Полісся та можуть бути адаптовані для інших регіонів України.

Організаційно-економічні засади збалансованого користування природними об’єктами в агросфері України

О.І. Ковалів — 2025-11-14

Обґрунтовано особливі та актуальні організаційно-економічні засади збалансованого природокористування, що базуються на законах природи і суспільства та узгоджу- ються із конституційно-вмотивованими імперативами земельних відносин і природо- користування в Україні. На основі розроблених раніше новітніх ідей, візії та підходів із комплексного моделювання й функціонування збалансованого користування при- родними об’єктами, особливо в агросфері, відкрито вперше функціонал когнітивної земельної економіки в Україні як новий напрям в економічній науці, оскільки система ґрунтується на унікальних засадничих конституційно-земельних імперативах, які є притаманними лише для Українського народу. Науково доведено, що конституційне право Українського народу на землю та її природні ресурси як на природні об’єкти, вимагає невідкладної імплементації цього права де-факто. Обґрунтовано першочергову потребу обліку і взяття на загальнонаціональний баланс відтворюваних та вичерпних ресурсів як доступних багатств, що разом становлять лише десяту частину від усіх та оцінюються в загальному грошовому еквіваленті в понад 9 трлн дол. США. Отримані нові знання мають значну наукову цінність, а також реальну практичну економіко-правову заінтересованість усіх верств української спільноти — до наведення правопорядку в усіх сегментах господарської діяльності, пов’язаних із землеприродокористуванням на «внутрішньому фронті», без чого немислима перемога також над зовнішнім ворогом в умовах екзистенційної війни проти українців. З’ясовано, що кожен громадян (від народження до смерті), який є живим і має лише єдине громадянство (вимога ст. 4 КУ) матиме в статутному капіталі нації рівновелику власну частку громадянина України (в нашому випадку для початку понад 200 тис. дол. США), яка фіксуватиметься у грошовому еквіваленті на спеціальному особистому рахунку кожного. На такій основі буде щомісячно поповнюватися довічний особистий економічний фонд життєдіяльності кожного громадянина України — для власного розвитку і зростання…

Спрямованість процесів мінералізації↔синтезу органічної речовини у чорноземі вилугуваному за різних систем удобрення сільськогосподарських культур

В.В. Волкогон — 2025-11-14

Мета роботи — визначити зміни у спрямованості процесів мінералізації↔синтезу органічної речовини у ґрунті за вирощування сільськогосподарських культур за мінеральних та органо-мінеральних систем удобрення. Використано методи польового досліду (стаціонарний польовий дослід на чорноземі вилугуваному); польових камер; газохроматографічні; розрахункові — для визначення питомих втрат закису азоту (г N–N2O/ кг СО2 /га) і встановлення спрямованості процесів мінералізації↔синтезу органічної речовини за порівняння з показниками «еталонного» ґрунту. Внаслідок тісно пов’язаних циклів вуглецю та азоту дія чинників на процеси деструкції свіжої органічної речовини і синтезу de novo в наземних екосистемах безпосередньо впливає не лише на процеси трансформації С у ґрунтах, але і на обмін між ґрунтом і атмосферою газоподібними сполуками, тому вирощування сільськогосподарських культур у короткоротаційній сівозміні (картопля → ячмінь ярий → горох → пшениця озима) у динаміці визначено інтенсивність емісії N2O і CO2 з ґрунту. Розраховано емісійне співвідношення газів (г N–N2O/C–CO2/га) та індекси мінералізації↔синтезу органічної речовини ґрунту за порівняння отриманих показників зі значеннями перелогу, розміщеному поряд із дослідом. За системного використання мінеральних добрив відмічено домінування мінералізаційних процесів, інтенсивність яких зростала зі збільшенням норм добрив. Під час застосування туків по фону прямої дії та післядії соломи (5 т/га) з біомасою післяжнивного люпинового сидерату ((~2,6 т/гa сухої надземної маси + 2,8 т/гa коренів) напрям досліджуваних процесів змінювався. За внесення невисоких норм мінеральних добрив по фону органічних у ґрунті переважали синтетичні процеси, за середніх норм — процеси мінералізації та синтезу органічної речовини врівноважу- валися. Внесення високих норм мінеральних добрив по фону соломи й сидерату хоча й покращувало екологічну ситуацію порівняно з показниками, отриманими за засто- сування туків у чистому вигляді, проте не забезпечувало оптимальних показників (у ґрунті домінували мінералізаційні процеси). Отже, для забезпечення домінування синтетичних процесів у чорноземі вилугуваному незасвоєну рослинами частку міне- ральних азотних добрив потрібно метаболічно трансформувати в органічні сполуки за внесення до ґрунту екзогенних джерел вуглецю. Визначення питомих втрат азоту (г N–N2О/кг C–CO2) і розрахунок коефіцієнтів мінералізації↔синтезу органічної ґрун- тової речовини у практиці моніторингових досліджень стану ґрунтів агроценозів може бути перспективним для отримання оперативної інформації і прийняття необхідних управлінських рішень.

Забруднення ґрунту рухомими формами важких металів унаслідок бойових дій на території Миколаївської обл.

О.М. Грищенко — 2025-11-14

У статті висвітлено особливості забруднення земель рухомими сполуками важких металів внаслідок бойових дій. Об’єктом досліджень слугували 19 збірних проб ґрунту, відібраних у п’яти локаціях на території Первомайської ТГ Миколаївського та Снігурівської ТГ Баштанського р-ну Миколаївської обл. Три локації включали землі сільськогосподарського призначення, які перебували під постійними обстрілами під час воєнних дій, дві — землі несільськогосподарського призначення — вирва на місці зруйнованого від вибуху складу мінеральних добрив та лінія оборонних споруд. У результаті проведеного обстеження земель сільськогосподарського призначення встановлено надвисоке (перевищення у 6,5–11,2 раза) збільшення вмісту рухомих сполук марганцю, істотне перевищення кадмію, міді, кобальту, свинцю, цинку. Рівень забруднення усіх локацій обстежених земель сільськогосподарського призначення рухомим сполуками марганцю — слабкий, кадмію — помірний. Зафіксовано значну варіабельність за рівнем забруднення свинцем і кобальтом (від відсутності до дуже високого рівня забруднення). Відсутнє забруднення рухомими сполуками цинку, нікелю, хрому, міді (в одній пробі зафіксовано слабке забруднення). Перевага ГДК за вмістом рухомих сполук мікроелементів не виявлено. Відмічено, що за цільовим призначенням досліджені території можна застосовувати лише після рекультиваційних заходів. Обов’язковим заходом є запровадження постійного моніторингу еколого-токсикологічного стану ґрунту та вирощеної продукції. Обстежені території несільськогосподарського призначення за вмістом рухомих сполук важких металів відзначаються середнім рівнем забруднення кадмієм, слабким і помірним — міддю, слабким, помірним і середнім — нікелем, високим і дуже високим — кобальтом. Відсутнє забруднення рухомими сполуками хрому, марганцю і цинку. Вміст рухомих сполук свинцю перевищує ГДК у 1,2–2,9 раза. На цих землях варто провести рекультиваційні заходи, які допоможуть запобігти міграції важких металів.

Попередження дефляційних процесів у хмеленасадженнях Полісся

О.П. Стецюк — 2025-11-14

У статті акцентовано увагу на результатах досліджень окремих елементів технологічного процесу вирощування хмелю, які запобігають вітровій ерозії в агроекосистемі хмеленасаджень, а також їх вплив на продуктивність та якість хмелесировини. Методи — польові досліди, лабораторні, метеорологічні дослідження, статистичні методи аналізу. Встановлено, що в агроекосистемі хмелеплантації визначальними параметрами протидефляційної стійкості ґрунту є ступінь покриття міжрядь хмеленасаджень сидеральними культурами в еолово небезпечний період та зволоження ґрунту, яке знижує показники руйнування вітростійких агрегатів до ерозійно небезпечних розмірів — менше 1 мм. У середньому за три роки досліджень імовірно-розрахункові втрати ґрунту на варіантах загальноприйнятої технології за рахунок дефляції досягали 4,76– 4,84 т/га, ґрунтозахисні агротехнології майже на 100% запобігали цим негативним для агроекосистеми хмеленасаджень процесам. Продуктивність шишок хмелю свідчить про те, що традиційна технологія вирощування порівняно з варіантами ґрунтозахисної практично не мала переваги. Якщо врожай шишок за традиційної технології вирощування становив 1,63–1,72 т/га, то ґрунтозахисна технологія вирощування реалізувала себе в межах 1,53–1,67 т/га шишок хмелю. Сидерація міжрядь хмеленасаджень пелюшко-вівсяною сумішкою дала змогу одержати таку саму продуктивність шишок, що і внесення перегною в межах 40 т/га раз на два роки. Якщо порівнювати з абсолютним контролем (варіант без добрив), то ми спостерігаємо значну перевагу з урожайності як традиційної агротехнологій, так і ґрунтозахисної. В середньому за три роки перевагу з накопичення альфа-кислот виявлено на варіантах ґрунтозахисних агротехнологій, порівняно з традиційною приріст був 0,3 абсолютних відсотки. Тому, ефективне функціонування агробіоценозу хмеленасаджень можна забезпечити застосуванням нових еколого-безпечних ґрунтозахисних агроприйомів, які базуються на утриманні міжрядь під сидеральними культурами та внесенням у ґрунт суперабсорбенту вологи Теравет. Агробіологічні способи утримання ґрунту дають можливість зменшити антропогенне навантаження на екосистему хмільника, підтримуючи стабільну продуктивність, а також природний процес ґрунтовідновлення, попереджають дефляційно небезпечні процеси на легких дерново-підзолистих ґрунтах, а за продуктивністю одержаної хмелесировини наближаються до традиційної технології.

Просторова мінливість вмісту рухомих форм кадмію в ґрунтах Харківської обл. за воєнного впливу

Р.П. Паламарчук — 2025-11-14

У роботі проаналізовано результати агрохімічного обстеження земель сільськогос- подарського призначення, що зазнали впливу бойових дій на території Ізюмського, Харківського та Чугуївського р-нів Харківської обл. Ґрунти досліджених ділянок харак- теризуються високою та середньою природною родючістю, частина з них віднесена до категорії особливо цінних ґрунтів Степової Лівобережної провінції. За результатами проведених досліджень встановлено істотне підвищення вмісту рухомих сполук кадмію в ґрунтах обстежених ділянок у 3,2 раза порівняно з довоєнним рівнем (0,05 мг/кг). Просторова нерівномірність розподілу елемента відображає як інтенсивність бойо- вих дій, так і вплив локальних ґрунтових властивостей на міграцію важких металів. Встановлено, що серед 16 обстежених ділянок лише одна за середньозваженим вмістом рухомих сполук кадмію (0,07 мг/кг) може бути віднесена до незабруднених. Три ділянки мають помірний рівень забруднення (0,20 мг/кг), а дванадцять — слабкий (0,14– 0,17 мг/кг) рівень забруднення. Розподіл площ за рівнями забруднення показав, що 69,1% обстежених земель характеризуються слабким рівнем, 24,0% — помірним, а 6,9% площ залишаються умовно чистими, без виявленого забруднення рухомими сполуками кадмію. Перевищення гранично допустимої концентрації (0,7 мг/кг) не зафіксовано, що свідчить про відносно безпечний рівень забруднення та відсутність екологічного ризику для подальшого сільськогосподарського використання. Просторова неоднорідність вмісту кадмію вказує на локальний характер його накопичення, зумовлений впливом техногенних джерел. Основними чинниками цього впливу є ведення активних бойових дій — детонація боєприпасів, згоряння військової техніки, руйнування інженерних споруд та промислових об’єктів, у конструкційних матеріалах яких використовуються кадмієві сплави та захисні покриття. Хоча поточний рівень забруднення не становить безпосередньої екологічної загрози, результати досліджень підкреслюють необхідність проведення системного моніторингу для відстеження динаміки міграції кадмію у часі та просторових масштабах, особливо в районах з локальними осередками забруднення.

Оптимізація спектрального складу фітоламп у закритому ґрунті для покращення продовольчої стабільності України в умовах післявоєнного відновлення

О.С. Садовий — 2025-11-14

У статті представлено результати експериментального дослідження впливу спектрального складу світлодіодного освітлення на ріст, розвиток та продуктивність овочевих культур у закритому ґрунті. Актуальність теми зумовлена значними втратами врожайності у відкритому ґрунті, через кліматичні ризики, деградацію ґрунтів та нестабільність погодних умов, а також скороченням посівних площ унаслідок воєнних дій. Ці чинники знижують ефективність традиційного землеробства, обмежуючи можливість стабільного забезпечення населення якісними овочами. В умовах контрольованого середовища теплиць ризики втрат можна мінімізувати, особливо за застосування LED-фітоламп з адаптивним спектром, що допомагає оптимізувати фотосинтетичну активність рослин та підвищити ефективність використання енергії. Метою дослідження було визначення оптимальних спектральних параметрів освітлення для підвищення продуктивності помідорів (Solanum lycopersicum, сорт «Чумак») та салату (Lactuca sativa, сорт «Одеса 75»). Експеримент проводили у навчальній теплиці з використанням LED-фітоламп потужністю 100 Вт у чотирьох режимах: повний спектр (контроль), переважно синій, переважно червоний та комбінований зі включенням інфрачервоного (ІЧ) та ультрафіолетового (УФ) випромінювання. Протягом восьми тижнів вегетації виконували щотижневі вимірювання висоти рослин, площі листкової поверхні, маси біомаси, вмісту хлорофілу, кількості квіток, маси плодів і врожайності. Статистичну обробку здійснювали методом однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) з рівнем значущості p≤0,05. Найбільш ефективним виявився комбінований спектр, який забезпечив максимальні показники врожайності помідорів (4,9 кг/м2) та біомаси салату (186 г/росл.), а також сприяв гармонійному розвитку вегетативних і генеративних органів. Синій спектр стимулював накопичення хлорофілу, але мав обмежений вплив на генеративні процеси, тоді як червоний посилював плодоношення, проте знижував вегетативний ріст. Отримані результати підтверджують доцільність використання адаптивних LED-фітосистем із керованим спектром як інноваційного та енергоефективного інструменту для підвищення продуктивності овочевих культур у закритому ґрунті. Це має особливе значення для післявоєнного відновлення аграрного сектору України та зміцнення продовольчої безпеки країни.

Радіологічні аспекти застосування місцевих добрив на радіоактивно забрудненій території

М.М. Лазарєв — 2025-11-14

У сучасних умовах актуальним є вивчення можливостей підвищення стійкості держави, зокрема продовольчої безпеки України, за рахунок залучення до аграрного виробництва радіоактивно забруднених земель виведених із використання після аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) законом України. Проблеми реабілітації радіоактивно забруднених після аварії територій розглядалися майже відразу по проведенні первинної оцінки масштабів радіоактивного забруднення. Вже впродовж 90-х років проведено науково-дослідні роботи щодо можливості отримання доброякісної сільськогосподарської продукції на території з різним рівнем радіоактивного забруднення і різними властивостями ґрунтів. Велику роль у зниженні радіоактивності рослинницької продукції відігравали мінеральні добрива, зокрема калійні та кальцієві добрива. Враховуючи ситуацію із військовими діями, тимчасові втрати територій, зокрема сільськогосподарських, здорожчання мінеральних добрив, пошук і наукове обґрунтування застосування більш доступних засобів, що можуть вплинути на надходження радіонуклідів із ґрунту у рослини, набуває особливого і важливого значення. Одним із заходів, що допомагає приватному секторі підтримувати родючість ґрунтів на присадибних ділянках є використання золи, що утворюється після спалювання деревини і сільських печах. На основі моніторингових досліджень визначено рівень радіоактивного забруднення деревної золи, що формується у приватних господарствах на забрудненій радіонуклідами території, оцінити її вплив на забруднення 137Cs картоплі за внесення золи у ґрунт. У роботі проаналізовано наявну інформацію та отримані нові дані щодо радіоактивного забруднення деревної золи після спалювання деревини. Сформований об’єм золи, забрудненої радіоактивним цезієм, навесні вноситься у ґрунт під різні культури, переважно картоплю. Показано, що у низці випадків рівень радіоактивного забруднення золи в оселях межує і, навіть, перевищує критерій віднесення її до радіоактивних відходів (>10 кБк/кг). Дослідження є продовженням попередніх трьох років, а одержані результати мали не однозначну динаміку, тому ця робота відображає результати 5 років спостережень.

Позакореневе підживлення як ефективний спосіб підвищення продуктивності сільськогосподарських культур

О.С. Дем’янюк — 2025-11-14

В умовах зростаючих викликів продовольчої безпеки та негативного впливу змін кліма- ту стратегічного значення набуває підвищення ефективності аграрного виробництва, зокрема шляхом оптимізації живлення рослин. Одним із таких способів є позакореневе підживлення, що забезпечує швидке та ефективне надходження поживних речовин у рослини, особливо в періоди, коли поглинання елементів живлення з ґрунту обмежене. Метою дослідження є узагальнення наукових підходів і практичного досвіду застосування позакореневого підживлення як ефективного способу збільшення врожайності основних зернових культур (пшениця, кукурудза, рис, жито, ячмінь, овес, просо). Здійснено бібліографічний пошук і контент-аналіз публікацій у міжнародних і національних наукових базах, використано методи порівняльного та аналітичнооглядового аналізу. Результати дослідження показали, що позакореневе внесення добрив сприяє підвищенню врожайності та якості зерна (пшениці, кукурудзи, рису, ячменю, жита, вівса та проса). Підживлення у критичні фази росту стимулює фізіолого-біохімічні процеси, збільшує вміст хлорофілу, активність фотосинтезу, накопичення білка і вуглеводів, поліпшує структуру врожаю та елементи продуктивності. Особливо ефективним є застосування комплексних добрив, мікроелементів (Zn, B, Mn, Cu, Si, S та ін.), органо-мінеральних і наноформ, що посилюють засвоєння поживних речовин, стійкість рослин до посухи, засолення. Позакореневе підживлення також зменшує екологічне навантаження на агроекосистеми завдяки зниженню втрат азоту, покращанню ефективності використання поживних елементів добрив і зменшенню ризиків забруднення ґрунтів. Отже, такий спосіб внесення добрив є невід’ємним елементом інтегрованого управління живленням рослин і важливою складовою сталого землеробства, спрямованого на підвищення продуктивності сільськогосподарських культур, збереження родючості ґрунтів і забезпечення продовольчої безпеки.

Фітосанітарний стан агроценозу кукурудзи залежно від систем хімічного захисту

Д.В. Глуховець — 2025-11-14

У статті висвітлено результати досліджень щодо впливу різних систем хімічного захисту на формування фітосанітарного стану агроценозу кукурудзи в умовах Право- бережного Лісостепу України. Впродовж 2023–2025 рр. проводилась оцінка ефекивності гербіцидного, інсектицидного та фунгіцидного захисту культури за рівнем забур’яненості, чисельністю основних шкідників і розвитком хвороб. Встановлено, що комбіноване застосування ґрунтового і страхового гербіцидів (Акріс + Стеллар Плюс) забезпечувало істотне зниження забур’яненості посівів (до 3,5–8,2 шт./м2 ) з технічною ефективністю до 95,3%. Дослідження видового складу бур’янів у посівах кукурудзи засвідчили, що 85,6% їхньої чисельності припадає на однорічні види. Крім того, найістотніше представлені ярі однорічні бур’яни, які охоплюють 74,6% бур’янової синузії. Серед шкідливих видів найбільшу загрозу для посівів становили личинки дротяників (Elateridae) та стебловий метелик кукурудзи (Ostrinia nubilalis Hbn.), які відзначалися високим рівнем шкодочинності. Інтенсивність пошкодження кукурудзи цими шкідниками істотно залежала від гідротермічних умов. У роки з надмірним зволоженням ґрунту (травень 2025 р. — 64,6 мм опадів) рівень ушкоджень сходів личинками коваликів перевищував 10–15%, тоді як у посушливі періоди (травень 2023–2024 рр.) він знижувався, але залишався в межах ЕПШ. Найвищу шкодочинність стеблового метелика зафіксовано у 2024–2025 рр., коли рівень ураження посівів ку- курудзи коливався у межах 22,0–40,0%, що було зумовлено надлишковими опадами в червні. Водночас різке підвищення температури в липні 2024 р. спричинило зниження чисельності шкідника і рівня пошкодженості посівів. Обробка інсектицидом Ампліго (0,2 л/га) у фазі ВВСН 18–19 виявилась ефективним засобом контролю чисельності ґрунтових і стеблових шкідників, зменшуючи шкодочинність на 25–35%. Застосування фунгіциду Абакус (1,5 л/га) дало можливість істотно знизити розвиток і поширення гельмінтоспоріозу та фузаріозу кукурудзи, забезпечивши ефективний захист рослин у критичні фази органогенезу. Препарат сприяв зниженню ураження листкової поверхні та качанів, що позитивно позначилося на збереженні фотосинтетичного потенціалу рослин. Отримані результати підтверджують доцільність використання фунгіциду Абакус у системі захисту кукурудзи проти комплексу грибкових хвороб

Вплив густоти посіву на ріст, розвиток та продуктивність гібридів соняшника

І.М. Городиська — 2025-11-14

У статті представлено результати досліджень щодо впливу густоти посіву на морфологічні ознаки та продуктивність чотирьох гібридів соняшника (Грут, Тор Сумо, Старк, Авалон) в умовах Лівобережного Лісостепу України. Дослідження охопили періоди як зі сприятливими (2023 р.), так і з посушливими (2024 р.) погодними умовами, що дало можливість отримати об’єктивну оцінку адаптивності гібридів до різних агроекологічних чинників та виявити їхню потенційну продуктивність. Метою є дослідження впливу різних рівнів густоти посіву на ріст, розвиток та продуктивність гібридів соняшника в умовах Лівобережного Лісостепу України. Методи досліду включали обліки, вимірювання та супутні спостереження, які виконували згідно з методикою проведення польових дослідів та методикою державного сортовипробування. Визначено, що оптимізація густоти посіву є основним інструментом управління для повної реалізації генетичного потенціалу гібридів соняшника. Аналіз показав, що гібридоспецифічна реакція на загущення гібридів соняшника Грут, Тор Сумо, Старк та Авалон проявляється у зміні висоти рослин, діаметра кошика та площі листкової поверхні. Зокрема, встановлено, що гібриди Грут і Старк є більш адаптованими до інтенсивних технологій та можуть вирощуватися за вищої густоти стояння за збереження високої продуктивності. Натомість гібрид Авалон є чутливим до підвищеної конкуренції, що призводить до різкого зниження його морфометричних показників та кінцевої врожайності. За результатами дослідження виявлено оптимальні діапазони густоти посіву для кожного гібрида соняшника, що є принциповим для практичного застосування. Показано, що оптимальна густота для досягнення максимальної врожайності для гібридів Грут та Авалон становить 60–70 тис. росл./га, а для Тор Сумо і Старк — 70–80 тис. росл./га. Зроблено висновок, що раціональне поєднання генетичних особливостей гібрида з агротехнологічними прийомами дає змогу ефективно керувати продуктивністю гібридів соняшника в умовах нестабільного клімату, забезпечуючи стабільний урожай навіть за умов водного стресу.

Ртуть у надземних частинах Trifolium repеns L. та Тrifolium prаtense L.: накопичення та перспективи фітоекстракції

А.М. Гапоненко — 2025-11-14

Ртуть (Hg) є одним із найнебезпечніших забруднювачів довкілля через високу токсичність та мобільність. Вона становить значну загрозу для екосистем та здоров’я людини, особливо в районах, що зазнали впливу промислової та техногенної діяльності. Техногенні території, зокрема зони впливу підприємств, несуть значну небезпеку для населення та біорізноманіття. Фіторемедіація є екологічно безпечною та економічно вигідною технологією для очищення забруднених ґрунтів. У цьому контексті дослідження було спрямовано на оцінку та порівняння фіторемедіаційного потенціалу двох поширених видів місцевої флори — конюшини повзучої (Trifolium repens L.) та конюшини лучної (Trifolium pratense L.). Дослідження проводили in situ на ділянках із різним рівнем техногенного забруднення ґрунтів ртуттю (в діапазоні 0,04–5,26 мг/кг). Концентрацію Hg у зразках ґрунту та висушеній надземній масі рослин визначали методом атомної абсорбції за допомогою аналізатора ртуті DMA-80 evo (Milestone, Італія). Для оцінки здатності рослин до накопичення токсиканта розраховували біоконцентраційний фактор (BF) — співвідношення концентрації ртуті у надземній масі рослин до її концентрації у ґрунті. Встановлено, що вміст Hg у надземній масі обох видів конюшини зростав разом зі ступенем забруднення ґрунту. Максимальні зафіксовані концентрації становили 0,25 ± 0,01 мг/кг для T. repens та 0,45 ± 0,01 мг/кг для T. pratense. Важливо, що на ділянці з найменшою концентрацією ртуті (0,04 мг/кг) обидва види продемонстрували BF > 1, що вказує на їхній потенціал як гіперакумуляторів у цих умовах. Результати підтверджують, що обидва види конюшини можуть бути ефективно інтегровані в системи фіторемедіації ртуті. Trifolium pratense виявилася перспективнішим видом для фітоекстракції завдяки більшій надземній біомасі та здатності до накопичення більшої кількості цього металу на забруднених ґрунтах. Подальші дослідження мають бути спрямовані на визначення порогів фітотоксичності, вивчення механізмів біоакумуляції та розробку безпечних шляхів утилізації забрудненої біомаси.

Вплив сидеральних культур на чисельність ґрунтових мікроорганізмів в агроценозах пшениці озимої

Ю.А. Кравчук — 2025-11-14

Використання сидеральних культур у агроценозах пшениці озимої сприяє активізації мікробіологічних процесів у ґрунті, підвищенню його біологічної активності, поліпшен- ню структурно-агрономічних властивостей і формуванню екологічно стійкої агро- екосистеми. Тому метою роботи було дослідження структури та складу комплексу ґрунтових мікроорганізмів під сидеральними культурами, що є необхідним для розуміння впливу чинників навколишнього середовища, властивостей ґрунту, агротехнічних заходів і систем удобрення на перебіг біологічних процесів у ньому. Для сидерації використовували вику яру (Vicia sativa L.), редьку олійну (Raphanus sativum d. var. oleifera Metrg.), гірчицю жовту (Brassica juncea L.) та розторопшу плямисту (Silybum marianum L.). Такий вибір сидеральних культур обґрунтовано належністю їх до різних біологічних груп із відповідно різним впливом на поживний режим та вологість ґрунту, а отже, і врожайність цих культур. У статті наведено результати дослідження впливу різних сидеральних культур на мікробіологічну активність ґрунту на різних етапах онтогенезу рослин. Встановлено, що застосування бобових сидератів (гороху на зерно, гороху сидерату та вики ярої) спричиняє посилення мінералізаційних процесів, активізацію ґрунтової мікробіоти та підвищення біологічної стійкості агроекосистеми. У варіантах із гірчицею жовтою, редькою олійною та розторопшею плямистою спостерігалося покращання живлення рослин, однак інтенсивність мікробіологічних процесів була нижчою, ніж за використання бобових культур. Найменшу біологічну активність ґрунту зафіксовано на контролі (пару). Біомаса сидератів є природним джерелом вуглецю, азоту та інших поживних елементів, які після розкладання стають доступними для основних культур, сприяючи поліпшенню їх живлення. Крім того, завдяки різноманітності біологічних груп сидеральних культур (бобові, хрестоцвіті, айстрові тощо) формується різноспрямований вплив на ґрунтову мікробіоту, структуру ґрунту та його вологоутримувальну здатність. Отримані результати допомагають глибшому розумінню біологічних процесів у ґрунті, оптимізації систем удобрення, підвищенню родючості та екологічної стійкості агроекосистем, а також забезпеченню стабільного виробництва високоякісної рослинницької продукції.

Динаміка поширення Cucumber mosaic virus в агроценозах овочевих культур за контрастних погодних умов

В.О. Цвігун — 2025-11-14

Дослідження зосереджено на аналізі динаміки поширення Cucumber mosaic virus (ВОМ) в агроекосистемах овочевих культур України за впливу кліматичних змін. ВОМ є одним із найпоширеніших та економічно значущих фітовірусів, що уражує понад 1200 видів рослин, включаючи огірки, помідори, перець та кабачки, спричиняючи втрати врожаю до 20–50%. Проведений екологічний моніторинг у 2021–2025 рр. виявив значне поши- рення ВОМ в агроценозах овочевих культур. Рівень ураження варіював від 19% у 2021 р. до пікових 40% у 2024 р. Найвища інцидентність (15–25%) спостерігалася у південних регіонах, де вищі температури та триваліші періоди посухи сприяли активності вірусу, тоді як у північних регіонах показник був значно нижчим (8–12%). Симптоматика інфекції включала світло-зелену (35,3%) та жовто-зелену (25,1%) мозаїку, хлорози (21,6%), пухирчасті деформації листків (9,7%) та деколоризацію плодів, що супро- воджувалося зниженням якості насіння. Кореляційний аналіз продемонстрував сильну позитивну кореляцію (r= 0,86) між середньорічною температурою та поширеністю ВОМ, та сильну негативну кореляцію (r = –0,94) з кількістю опадів. Екстремальні погодні умови 2024 р., зокрема рекордне потепління (+1,55°C) та підвищена вологість, зумовили масове поширення вірусу через активність векторів, як-от Myzus persicae. У 2025 р. інцидентність знизилася до 31% завдяки застосуванню агротехнічних за- ходів. Зафіксовані кліматичні зміни, зокрема потепління на 1,6 °C у Поліссі та не- стабільність опадів, сприяли продовженню вегетаційного періоду та інвазії векторів. У центральних регіонах із родючими чорноземами (SOC 2,0–3,5%) відбувалася інтенсивна контактна трансмісія, тоді як менш родючі ґрунти (SOC 1,0–2,0%) підвищували сприйнятливість рослин до вірусного стресу. 38% інфікованих рослин були безсимптомними носіями, що підкреслює критичну потребу в молекулярній діагностиці для ефективного моніторингу.

Агроекологічна оцінка машинно-тракторних агрегатів у сільському господарстві: проблемні питання та сучасні підходи удосконалення

Л.В. Крайник — 2025-11-14

Проведено порівняльний аналіз нормативних баз та методик оцінки тракторів та автомобілів за умов агроекології в Україні та ЄС (на прикладі ФРН). Показано неоднозначність агроекологічної оцінки тільки на основі питомого тиску у контакті шини з ґрунтом, що регламентовано ДСТУ 4521:2006. Зокрема за однакових значень питомого тиску шини більшого типорозміру (і за відповідно більшого навантаження на колесо) спричинюють значно більшу глибину та периметр ущільнення ґрунту. Діапазон допустимих значень питомого тиску є 4-кратним і залежним не тільки від пір року і відповідних варіантів щільності ґрунту, але також і від 5 рівнів вмісту вологи. Нормативний інструментарій визначення щільності та вмісту вологи (ін. ДСТУ) передбачає тривалі лабораторні оцінки і не враховує розвиток засобів оперативної оцінки, що набули розповсюдження впродовж останніх 30–40 років. Проблемною є і оцінка колісних тракторів класу тяги 3 і вище з різними типорозмірами шин передньої та задньої осей та різним навантаженням на осі, що набувають дедалі більшого розповсюдження. Розглянуто питання використання твердості ґрунту, що пов’язана з щільністю та вмістом вологи, як оперативного показника стану ґрунту та уточнення розрахунку площі плями контакту шин з опорною поверхнею. В основу інструментарію оцінки запропоновано застосування п’єзоелектричних пенетрометрів, однак зі стандартизованим конусним наконечником під визначення т. зв. «конусного індексу СІ» (cone index) та прийняття відповідного стандарту ISO як національного ДСТУ, що актуально і для інших сфер діяльності. Опрацьовано пропозиції щодо розвитку і осучаснення відповідної нормативної бази агроекологічної оцінки машинно-тракторних агрегатів зі врахуванням розвитку інструментарію оперативного оцінювання стану ґрунту та зміни площі плями контакту шин залежно від твердості ґрунту та тиску повітря в шинах і навантаження на осі.