Агроекологічний журнал

Екологічна політика України в контексті розвитку культури та свідомості населення

О.І. Дребот — 2026-02-27

У статті проаналізовано екологічну політику держави, екологічну культуру, а також свідомість громадян та виявлено їх зв’язок. Встановлено, що довкілля та екологічна політика, попри вимоги членства в ЄС та наявну масштабну шкоду, завдану війною, здебільшого залишаються поза пріоритетом для українського уряду; стратегічні цілі державної політики для профільного міністерства не є пріоритетними; охорона навколишнього середовища залишається найбільш недофінансованою галуззю українського бюджету; Україна має методи реалізації екологічної політики, але вони не дієві, або реалізуються не повною мірою та потребують адаптації до європейського законодавства і запозичення досвіду країн, з урахуванням українських особливостей, в яких ефективність реалізації екологічної політики вже доведена. Представлено принципи екологічної політики країн-членів ЄС, до яких слід адаптувати політичні, економічні та соціальні системи та ефективно реалізувати екологічну політику в контексті євроінтеграції. Наведено основні екологічні проблеми, які посилила війна (вплив на ліси, ґрунти, водні об’єкти, біорізноманіття), а також проблеми, які існують у державній екологічній політиці (державний моніторинг стану навколишнього середовища, державний екологічний контроль та юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства). Крім того, наведено доступні міжнародно-правові механізми щодо захисту довкілля, які Україна може і повинна використати, щоб змусити Росію відшкодувати всі екологічні збитки, спричинені загарбницькою війною. Оскільки екологічна політика держави тісно пов’язана з екологічною культурою та екологічною свідомістю громадян України, у статті подано основні показники екологічної культури, що характерні для України, позитивні аспекти та екологічні виклики під час війни, представлено шляхи становлення екологічної свідомості та визначено елементи впливу екологічної культури на екологічну політику держави, якими є інтегрування вимог, підтримка сталого розвитку, запит на зміни, залучення громадськості та зниження екологічних ризиків.

Сучасний стан та потенціал розвитку органічного сектору України в умовах глобальних викликів

А. Р. Стеценко — 2026-02-27

Дослідження присвячене комплексному аналізу стану та перспектив розвитку органічного виробництва в Україні як ключового чинника забезпечення продовольчої безпеки та екологічної стабільності. У роботі висвітлено теоретичні основи органічного землеробства, зокрема визначено його роль у збереженні біорізноманіття, відтворенні родючості ґрунтів та мінімізації негативного впливу на довкілля. На основі аналізу офіційних моніторингових звітів профільних відомств за 2023–2024 рр. виявлено критичне статистичне скорочення галузевих показників: загальної кількості операторів ринку на 45,95% та площ сільськогосподарських угідь з органічним статусом на 86,94%. Встановлено, що такі негативні тенденції зумовлені комплексною дією воєнних чинників (окупація, мінування) та перехідним періодом адаптації виробників до вимог нового національного законодавства. Проаналізовано світові тенденції зростання попиту на екологічно чисту продукцію та законодавче забезпечення галузі в Україні. Окрему увагу приділено науковій спадщині провідних вчених Полтавщини, чий досвід став фундаментом для розвитку сучасних екологічних агротехнологій. Методологія дослідження включає теоретичний аналіз, соціологічне опитування населення з використанням цифрових інструментів, а також результати власних польових експериментів. Підсумки опитування засвідчили високий рівень зацікавленості населення питаннями органічної продукції. У роботі детально розглянуто негативний вплив повномасштабного вторгнення на аграрний сектор, зокрема проблему замінованих полів та порушеної логістики, а також механізми міжнародної підтримки відновлення галузі. Обґрунтовано необхідність переходу фермерських господарств до моделі циклічної економіки, що передбачає інтеграцію виробництва біопалива з біомаси як інструменту енергетичної автономії та економічної диверсифікації. Вагомою складовою роботи є результати власних практичних досліджень в умовах Правобережного Лісостепу. Доведено ефективність органічних методів вирощування рослин, коли застосування природних стимуляторів росту забезпечує врожайність, ідентичну врожайності з використанням хімічних добрив. Обґрунтовано доцільність вирощування мікрозелені як швидкорослого суперфуду. Проведено порівняльний аналіз обробітку ґрунту, який показав переваги глибокорихлення над традиційною оранкою у питаннях вологонакопи- чення та збереження структури гумусового шару. Зроблено висновки про необхідність посилення державної підтримки органічних виробників та впровадження інноваційних біотехнологій. Сфера застосування результатів охоплює діяльність фермерських господарств, навчальний процес аграрних закладів освіти та формування стратегій розвитку сільських територій.

Екосистеми України за цінністю водно-ресурсного потенціалу

С.В. Руденко — 2026-02-27

Повідомлено, що проведена на єдиній методологічній основі за осередненими за п’ять-сім років показниками продуктивності природних ресурсів у вартісному виразі переоцінка природно-ресурсного потенціалу (ПРП) екосистем України станом на 01.01.2022 р., є вихідним джерелом для визначення тих екосистем (від рівня природних районів до рівня біомів — природних зон і країн), у яких водні багатства є першими чи другими видами природних ресурсів у структурі потенціалу. Доведено, що таке ранжування природних ресурсів є вкрай важливим не тільки для типології екосистем, їх класифікацій, але й для наукового обґрунтування перспектив їх подальшого збалансованого розвитку у регіональній і загальнонаціональній економіці. Дослідженню місця і ролі водних ресурсів присвячено чимало праць різних іноземних та українських вчених. Серед 360 екосистем України 28 є домінантними видами, а 181 — субдомінантними видами природних ресурсів за абсолютною величиною оцінки їх потенціалу в сумарному ПРП. Виявлено, що у майже 3/5 екосистем України потенціал водних ресурсів займає провідні позиції у структурі природних продуктивних сил. Саме у цих екосистемах потенціал водних ресурсів є визначальним або ж істотним чинником за обґрунтування перспектив збалансованого соціально-еколого-економічного розвитку природокористування. Частка водних ресурсів як домінантного виду ПРП є найменшою серед екосистем обласного рівня — у Зовнішньо-Карпатській (37,5%) та Полонинсько-Чорногірській (37,5%) обл. Найбільша роль потенціалу водних ресурсів — у Вододільно-Верховинській (46,1%) та Мармароській (45,8%) обласних екосистемах. Встановлено, що серед субдомінантних за роллю водних ресурсів у сумарному ПРП екосистем виокремлюються: на рівні біомівприродних зон; на рівні підзон; на рівні екосистем обласних: Присивасько-Кримська низовинна (35,9%), Нижньобузько-Дніпровська низовинна (34,6%), Центральнокримська височинна (29,6%), Дніпровсько-Молочанська низовинна (26,7%). Найнижчі показники частки субдомінантних водних ресурсів ПРП спостерігаються у трьох обласних еко- системах біому лісостепової зони.

Раритетна флора перелогів Центрального Полісся

В.В. Коніщук — 2026-02-27

Стаття присвячена особливостям поширення раритетної флори перелогів Центрального Полісся. Метою дослідження є аналіз стану популяцій рідкісних видів рослин на території перелогів Центрального Полісся. Відповідно до мети поставлено такі завдання: встановити видовий склад та ценотичну приуроченість рідкісних видів рослин на перелогах Центрального Полісся; визначити екологічний спектр популяцій раритетних рослин на перелогах за показником природної динаміки та антропогенної трансформації; спрогнозувати зміну чисельності популяцій раритетних видів на перелогах за умов запровадження режиму суворої заповідності. На досліджуваній території нами було виявлено 13 рідкісних представників флори: Dactylorhiza incarnata (L.) Soó, 1962, Dactylorhiza maculata (L.) Soó, Dactylorhiza majalis (Reichenb.) P.F.Hunt et Summerhayes, Epipactis helleborine (L.) Crantz, Platanthera bifolia (L.) Rich., Jurinea cyanoides (L.) Rchb., Carlina cirsioides Klokov, Tragopogon ucrainicus Artemcz., Silene lithuanica Zapal., Arctostaphyllos uva-ursi (L.) Spreng., Veratrum nigrum L., Hypericum humifusum L., Crataegus ucrainica Pojark. Із них Червона книга України представлена 5 видами, Європейський червоний список — 3, Резолюція 6 Бернської конвенції — 2, CITES — 2 і Список регіонально рідкісних видів — 3. Раритетні види флори на перелогах входять до 10 класів, 13 порядків, 18 союзів, 24 асоціацій згідно із класифікацією Браун-Бланке. Найчастіше вони зустрічаються в асоціаціях Agrostietum vinealis-tenuis Shelyag et al. 1985 та Poёtum angustifoliae Shelуag-Sosonko et al. 1986. Раритетні види флори присутні на усіх стадіях заростання перелогів. Найвища їхня кількість спостерігається на кореневищно-пухкодерновій та щільнодерновій стадіях. Найменше видів трапляються на пізніх стадіях заростання перелогів. Більшість видів раритетної флори перелогів є вразливими до резерватогенних сукцесій. Більш стійкими до неї є Epipactis helleborine, Platanthera bifolia Arctostaphylos uva-ursi, Veratrum nigrum та Crataegus ucrainica, які можуть існувати на стадіях автогенної сукцесії до рівня природної динаміки 13,9 бала. Види раритетної флори перелогів витримують помірний антропогенний тиск до 7,9 бала. Однак, деякі види можуть бути під загрозою через їхній незаконний збір та переміщення, як потенційних декоративних видів.

Фітоіндикаційна характеристика синтаксонів класу Сarpino-Fagetea sylvaticae Лівобережного Лісостепу України

П.В. Калінский — 2026-02-27

У статті наведено результати комплексного фітоіндикаційного аналізу 50 синтаксонів класу Carpino-Fagetea sylvaticae (27 асоціацій та 23 субасоціацій і варіантів), які формують основу лісової рослинності Лівобережного Лісостепу України. Дослідження спрямовано на виявлення еколого-ценотичних закономірностей диференціації лісових угруповань регіону та кількісну оцінку амплітуд основних абіотичних чинників середовища, що визначають їхню структурну та флористичну специфіку. Методичною основою роботи слугувала фітоіндикаційна методика з використанням екологічних шкал Я.П. Дідуха (2011), яка допомагає здійснити інтегральну оцінку умов місцезростання за реакціями видів-індикаторів. Аналіз виконано за дев’ятьма провідними екологічними показниками: вологістю ґрунту, мінливістю зволоження, кислотністю, загальним сольовим режимом, умістом азоту в ґрунті, тепловим режимом, освітленістю, континентальністю клімату та карбонатністю ґрунту. Для цього використано узагальнені фітоценотичні таблиці з широкого кола літературних джерел, що охоплюють різні геоботанічні округи Лівобережного Лісостепу. У результаті встановлено, що синтаксони класу Carpino-Fagetea формуються в межах широкого спектра екологічних умов — від субмезофітних до гігромезофітних екотопів, із субмікротермним-субмезотермним тепловим режимом, слабо кислими-нейтральними ґрунтами та мезо- до напівевтрофною трофністю. Провідними чинниками еколого-ценотичної диференціації лісових угруповань постають градієнти вологості ґрунту, азотного живлення, кислотності та стабільності зволоження, що тісно пов’язані з положенням екотопів у рельєфі, гідрологічними умовами та типом ґрунтотворних процесів. Отримані результати дали змогу окреслити екологічні амплітуди синтаксонів класу Carpino-Fagetea, уточнити межі їхніх екологічних ніш та поглибити уявлення про еколого-ценотичну організацію лісової рослинності Лівобережного Лісостепу України. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання одержаних даних для фітоіндикаційної оцінки стану лісових екосистем, прогнозування їхньої стійкості до кліматичних змін, а також для обґрунтування заходів зі збереження, відновлення та довготривалого екологічного моніторингу лісової рослинності в умовах зростаючого антропогенного навантаження.

Проєктування бази геопросторових даних для інформаційного забезпечення систем органічного землеробства

І.С. Кузьменко — 2026-02-27

Цифрова трансформація та впровадження геоінформаційних технологій є критично важливими для менеджменту органічного землеробства. Зважаючи на глобальні виклики, як-от зміна клімату, деградація ґрунтів, воєнні дії та потреби сертифікації органічної продукції, актуалізується необхідність у створенні автоматизованої геоінформаційної системи і бази даних земельних ресурсів, придатних до вирощування органічної продукції. Об’єктом дослідження є процес інформаційного забезпечення систем органічного землеробства. Предметом дослідження є проєктування бази геопросторових даних як інструменту для систематизації та аналізу інформації про якість ґрунтів. Методологія дослідження базувалася на комплексному підході до збору, структурування та аналізу просторових і атрибутивних даних, а також на розробці концептуальної та функціональної моделей бази геопросторових даних. Підхід передбачає інтеграцію нормативно-правових вимог (зокрема, щодо сертифікації та взаємодії з Держпродспоживслужбою та реєстрами) із даними польових замірів, агрохімічних аналізів та інформацією з державних кадастрів. Отримані результати демонструють розроблену структуровану модель бази геопросторових даних, яка передбачає автоматизовану перевірку заявок суб’єктів господарювання на відповідність відомостям ЄДР, Державного реєстру речових прав і Державного земельного кадастру (ДЗК), інтеграцію інформації про фізико-хімічні характеристики ґрунту, рівень забруднення (важкі метали, пестициди, радіонукліди) та обмеження, спричинені військовими діями й сусідством звичайних землекористувачів, а також функціональні можливості для формування тематичних шарів і карт, візуалізації зон обмежень та моніторингу динаміки зміни показників у довгостроковій перспективі. Практична значущість роботи полягає у створенні ефективного цифрового інструменту, який підвищує достовірність агроекологічних оцінок, мінімізує вплив людського чинника, сприяє науково обґрунтованому управлінню земельними ресурсами для органічного землеробства та забезпечує прозорість процесу сертифікації для всіх учасників ринку.

Застосування фізико-математичних моделей у лісовому господарстві

О.А. Стригіна — 2026-02-27

У статті подано ґрунтовний огляд сучасних підходів до застосування фізико-математичних моделей у сфері лісового господарства, що є важливим інструментом для наукового аналізу та практичного управління лісовими екосистемами. Розглянуто ключові напрями використання моделей, зокрема для дослідження росту, розвитку та структури лісових насаджень, прогнозування змін у складі та обсягах лісових ресурсів, а також для оцінювання довгострокового впливу кліматичних чинників на стабільність лісових екосистем. Значну увагу приділено моделюванню природних загроз, як-от лісові пожежі, ерозійні процеси та деградація ґрунтів, що мають критичне значення для забезпечення екологічної безпеки. У статті здійснено класифікацію фізикоматематичних моделей за типами, рівнями складності та сферами застосування. Проаналізовано їх переваги, зокрема здатність до точного відтворення природних процесів, а також обмеження, пов’язані з необхідністю якісних вхідних даних і складністю адаптації до конкретних умов. Окремо розглянуто можливості інтеграції моделей із геоінформаційними системами (ГІС) та методами дистанційного зондування Землі, що відкриває нові перспективи для просторового аналізу та моніторингу лісових територій. Узагальнено результати актуальних наукових досліджень, які підтверджують ефективність математичного моделювання для підвищення точності екологічних прогнозів, планування лісогосподарських заходів і прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Зроблено висновок про необхідність розвитку міждисциплінарних підходів, активного впровадження цифрових технологій та посилення науково-практичної співпраці для забезпечення сталого управління лісовими екосистемами в умовах глобальних змін. Акцентовано увагу на впровадженні автоматизованих систем управління, що інтегрують різні технологічні рішення для забезпечення безперервного моніторингу лісів, що передбачає контроль за вирубкою, боротьбу з лісовими пожежами та збереження біорізноманіття. Визначено, що стійке лісове господарство потребує глибокої інтеграції екології, кліматології, генетики, інформаційних технологій і соціальних наук. Використання цих технологій допомагає ефективно моніторити великі та важкодоступні лісові території, забезпечуючи точні дані про стан лісів, виявлення змін у вегетації та ранніх ознак екологічних стресів. Це сприяє своєчасному реагуванню на екологічні зміни й мінімізації негативного впливу на лісові екосистеми.

Регіональні особливості динаміки лісових пожеж у північно-східній частині Житомирської обл.

В.В. Мороз — 2026-02-27

Проблема лісових пожеж на Українському Поліссі набула критичного характеру, що зумовлює необхідність комплексного дослідження регіональних особливостей горимості лісів, їхніх екологічних наслідків та розробки науково обґрунтованих підходів до управління пожежними ризиками. Мета дослідження — виявити регіональні особливості динаміки лісових пожеж у північно-східній частині Житомирської обл., з’ясувати їх екологічні наслідки для ґрунтового покриву та охарактеризувати ефективність прогнозування пожежних ризиків. Методологія базується на аналізі статистичних даних Державної служби України з надзвичайних ситуацій за 2015–2024 рр., визначенні класів природної пожежної небезпеки за шкалою Курбатського, дослідженні впливу пожеж на властивості ґрунтів методами потенціометрії та титриметрії (87 зразків із 30 розрізів) та математичному моделюванні на основі теореми Байєса для 120 кварталів лісництв. Встановлено критичне зростання площі пожеж у 170 разів — від 0,3 тис. га у 2021 р. до 51 тис. га у 2023 р., до тогож у 45% випадків основною причиною стали військові дії. Виявлено парадоксальну тенденцію у Бехівському лісництві: збільшення кількості пожеж удвічі супроводжувалося зменшенням їх площі втричі завдяки ефективному ранньому виявленню. Визначено відмінності класів пожежної небезпеки лісництв філії «Олевське лісове господарство» (2,15–2,79), де домінують соснові насадження класів II–III (понад 60% площі). З’ясовано статистично достовірні зміни властивостей ґрунтів: підвищення рН з 6,5–7,0 до 7,35–7,55 та зниження вмісту органічного вуглецю на 15–40% із тривалим періодом відновлення 5–10 років. Модель Байєса показала високу прогностичну здатність (87% точність), при цьому близькість до доріг збільшує ймовірність пожежі у 2,5–3,2 раза. Результати можуть бути використані для оптимізації розміщення протипожежної інфраструктури та прогнозування тривалості відновлення пірогенних ділянок.

Трансформація агроландшафтів півдня України після руйнування Каховської ГЕС за даними дистанційного зондування Землі

Т.Л. Кучма — 2026-02-27

Підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 р. спричинив одну з найбільших екологічних катастроф в історії України, призвівши до втрати 18 км3 прісної води та руйнування зрошувальних систем на площі понад 584 тис. га. Метою дослідження є оцінка просторовочасових змін стану агроресурсів Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської обл. унаслідок осушення Каховського водосховища (далі — вдсх) за період 2020–2025 рр. з використанням даних дистанційного зондування Землі. Для комплексної оцінки трансформації рослинного покриву та водного режиму агроландшафтів застосовано чотири спектральні індекси: NDVI, SAVI, NDWI та NMDI. Аналіз здійснювався в середовищах Google Earth Engine, QGIS, Copernicus Open Access Hub і Sentinel Hub EO Browser. Було досліджено сільськогосподарські угіддя у межах 50 км від колишнього водосховища порівняно з більш віддаленими територіями. Результати підтвердили різке зниження вегетаційної активності після червня 2023 р., що було статистично верифіковано t-тестами та тестом Манна–Вітні. Найбільші зміни зафіксовано у Херсонській обл.: NDVI знизився на 55%, SAVI — на 57, NDWI — на 88, NMDI — на 44%. У Запорізькій обл. зниження становило 25–38%, у Дніпропетровській — 26–30%. Аналіз індексів виявив значне зростання площ екстремальної посухи, особливо в Херсонській обл. Використання супутникової інформації є ефективним інструментом для вивчення трансформації рослинного покриву стану водного режиму за наслідками руйнації Каховського вдсх та кліматичних змін. Отримані результати є актуальними під час розробки загальнодержавних і регіональних програм відновлення зрошення та заходів з адаптації сільськогосподарського виробництва до змін клімату на принципах скорочення емісії парникових газів у процесі аграрного виробництва, досягнення балансу між деградацією й відновленням ґрунтів та формування біоенергетичних низькову- глецевих агроекосистем, а також створюють наукове підґрунтя для оцінки втрат і відновлення екосистемних послуг агроландшафтів у посткатастрофічний період.

Спеціалізовані індекси вмісту хлорофілу як інструмент моніторингу стану агроекосистем за кліматичних змін

Д.М. Шерстюк — 2026-02-27

Дослідження присвячене розробці методологічного підходу до моніторингу змін рослинного покриву України в умовах кліматичних трансформацій із застосуванням супутникових технологій. На прикладі полігону у Вишгородському р-ні Київської обл. проведено аналіз різнотипних об’єктів — водних, аграрних, лісових, лучних та урбанізованих територій — із використанням мультиспектральних даних Sentinel-2 (рівень L2А) за 2018 р. та 2025 р. Розраховано низку спеціалізованих індексів хлорофілу: CVI (Chlorophyll Vegetation Index), CARI (Chlorophyll Absorption Ratio Index), MTVI2 (Modified Triangular Vegetation Index), MCARI (Modified Chlorophyll Absorption Reflectance Index) та GNDVI. Геопросторову обробку та візуалізацію здійснено в програмному середовищі QGIS за допомогою розрахункових формул для кожного індексу з урахуванням спектральних каналів Sentinel-2. Застосовано аналітичний метод порівняльного аналізу індексів з використанням функції Elevation Profile для візуалізації змін значень та отримання точних кількісних показників, що дало можливість оцінити їхню чутливість до фізіологічних параметрів рослинності та локальних відмінностей між типами землекористування. Порівняльний аналіз показав, що індекси хлорофілу забезпечують більш деталізоване відображення фотосинтетичної активності та пігментного складу рослин порівняно з узагальненим NDVI. Встановлено їхню здатність диференціювати хвойні та широколистяні деревостани, а також виявляти вплив урбанізації та аграрної діяльності. Валідація результатів за кліматичними даними NASA Giovanni (AIRS) за 2015–2022 рр. підтвердила кореляцію між підвищенням температури, зростанням концентрації CO₂ та змінами індексних значень, що відображають подовження вегетаційного періоду та посилення рівня хлорофілу. Наукова новизна роботи полягає у комплексному застосуванні спектральних індексів для багатокомпонентного середовища, що включає водні, аграрні, лісові та урбанізовані ділянки, що допомагає отримати більш точну картину екологічних процесів. Практичне значення дослідження — у можливості використання запропонованої методики для моніторингу продуктивності агроекосистем, оцінки стійкості лісових масивів та прогнозування ризиків деградації земель, що створює підґрунтя для розробки адаптивних стратегій управління природними та агроекосистемами України в умовах глобальних кліматичних викликів, а також для інтеграції результатів у національні системи екологічного моніторингу та плануванні сталого розвитку.

Гумусний стан ґрунтів Полтавської області

Т.О. Ільєнко — 2026-02-27

Досліджено гумусний стан ґрунтів Полтавської обл. Узагальнено динаміку вмісту гумусу в ґрунтах області впродовж п’яти турів (1996–2020 рр.) агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення. Встановлено невідповідність процесів стабілізації вмісту гумусу загалом у області в ХI турі (2016–2020 рр.) порівняно з VII туром (1996–2000 рр.) на фоні зменшення норм внесення органічних добрив та значного зниження обстеженої площі. Визначено, що вміст гумусу впродовж досліджуваного періоду залишався відносно стабільним (3,15–3,39%) і відповідав підвищеному рівню забезпеченості, незважаючи на істотне зменшення обсягів внесення органічних добрив (від 15,5 до 5,0 т/га). Встановлено, що стабілізація умісту гумусу відбувається за рахунок зміни структури посівних площ у сівозмінах і мінімізації обробітку ґрунту, що набуло широкого впровадження в останні роки. Зафіксовано скорочення площі обстеження від 1037,5 до 371,7 тис. га, що не вплинуло істотно на середньозважений показник гумусу. Зокрема, обстежена площа сільськогосподарських угідь у XI турі зменшилася на 665,8 тис. га, або на 64,2% порівняно з VII туром відповідно. За результатами XI туру агрохімічної паспортизації ґрунтів Полтавської обл. встановлено, що більшість районів характеризуються підвищеним (12 районів) і середнім (7 районів) рівнем вмісту гумусу, лише 2 райони — високим. Найвищий вміст гумусу зафіксовано у Великобагачанському (4,40%) та Карлівському (4,22%) р-нах, найнижчий — у Чорнухинському (2,67%). Аналіз динаміки за 1996–2020 рр. показав, що у 12 районах відбулося збільшення вмісту гумусу (на 0,02–0,81%), тоді як у 13 районах спостерігається тенденція до його зниження (на 0,01–4,10%). Загалом результати свідчать про зменшення частки ґрунтів із підвищеним вмістом гумусу та збільшення частки із середнім, що вказує на погіршення гумусного стану ґрунтів області.

Особливості застосування технології доочистки стічних вод для зрошення сільськогосподарських земель в умовах глобальних змін клімату

О.Ф. Рильський — 2026-02-27

Зміни клімату і виробнича діяльність людини мають загальнопланетарний характер та істотно впливають на всі складові біосфери. Одним із найуразливіших компонентів біосфери є Вода і людство вже страждає від дефіциту питної води і зниження її якості, нестачі водних ресурсів для ведення господарської діяльності загалом та сільськогосподарського виробництва, зокрема. Тому існують об’єктивні причини для розробки новітніх технологій і системи практичних заходів із пошуку нових водних джерел та зменшення обсягів води на виробництво одиниці продукції. Як додаткове джерело водних ресурсів, автори пропонують використовувати стічні води (після міських очисних споруд), попередньо доочищені в штучно-природних системах, а потім направляти їх на зрошення сільськогосподарських угідь (насамперед, на півдні України). Для такого штучно створеного шляху води до малих річок треба застосовувати яри, балки, штучно прориті канали, модифіковані греблі малих річок із використанням носіїв біоти, систем Solar-bi та особливостей місцевого ландшафту. Одним із найважливіших за значенням для виживання людей напрямів використання води є зрошення. Інтенсивне землеробство в південних регіонах України можливе тільки за штучного зрошення, тому що реалізація високого рівня генетичного потенціалу сучасних гібридів і сортів сільськогосподарських культур можлива лише за оптимального водозабезпечення рослин. Система зрошення, що базувалася на традиційних технологіях поливу полів дощувальними машинами та, на незначних площах, поверхневого краплинного зрошення, значно постраждала за руйнації агресором Каховської греблі. Тому принципово важливим є вибір стратегії відновлення зрошення найбільшої в Україні Каховської зрошувальної системи у повоєнний період. На підставі власних результатів використання новітньої технології — внутрішньоґрунтового краплинного зрошення рослин трубопроводами на глибині 30–40 см, що отримані в умовах посушливого клімату Запорізької обл., автори запропонували широкомасштабне впровадження цієї технології в Україні взагалі та у Каховській зрошувальній системі, зокрема. Наведені економічні розрахунки демонструють значні переваги даного методу порівняно з традиційними: майже вдвічі зменшується споживання води на одиницю рослинної продукції і на 20–30% збільшується урожайність сільськогосподарських культур. Проведені розрахунки допомогли авторам висунути гіпотезу щодо істотного зменшення площі водосховища під час відновлення Каховського гідровузла.

Інтегрований підхід до оцінки структури та функціональної активності мікробіому ґрунту

А.А. Бунас — 2026-02-27

Окреслено глобальний контекст, у якому мікробіом розглядають як критичний біоіндикатор «здоров’я ґрунту» та продовольчої безпеки, що відображено в міжнародних екологічних стратегіях та нормативних актах. Проаналізовано масштаби застосування пестицидів у світі та Україні, показано їхній негативний вплив на структуру мікробних угруповань, метаболічну активність та стабільність екосистем. Встановлено, що хімічні засоби захисту здатні порушувати функціональні мережі мікробіоти, формувати резистентні популяції, знижувати біорізноманіття та впливати на цикли С і N, що посилює екологічні ризики. Показано, що альтернативою для відновлення та цілеспрямованого корегування мікробіомів агроценозів є біологічний захист, який передбачає використання PGPR бактерій, мікроміцетів, та вірусних агентів. Однією з переваг біопрепаратів є їх здатність активувати мікробні мережі, заповнюючи вільні ніші й відповідно забезпечуючи стійкість та резильєнтність ґрунтового середовища. Крім того, відновлення мікробіому не є автоматичним процесом, тому потребує системного контролю й науково обґрунтованого моніторингу. Метою роботи було узагальнення сучасних наукових підходів до оцінки структури та функціональної активності ґрунтових мікробіомів на основі культуральних, молекулярних, метагеномних і біохімічних методів з урахуванням тенденцій біологічного контролю, зниження пестицидного навантаження та відновлення ґрунтової біоти. Сформовано цілісне бачення переваг і недоліків культуральних, молекулярних і метагеномних методів кількісної та структурної оцінки мікробіомів, аргументовано доцільність використання інтегрованих індексів «здоров’я ґрунту» та екологічного моделювання для прогнозування довгострокової стійкості агроекосистем. Наведені дані огляду формують методологічну основу для системного моніторингу та науково обґрунтованого управління мікробіомами в умовах сталого землеробства.

Сукцесійна динаміка мікробних угруповань ґрунту за антропогенного впливу: підходи до математичного моделювання

Ю.В. Кравченко — 2026-02-27

У статті узагальнено сучасні наукові підходи до вивчення та моделювання сукцесії ґрунтових мікроорганізмів в антропогенних екосистемах, зокрема в українських агроценозах в умовах зміни клімату та воєнного впливу. Показано, що ґрунтова мікробіота є ключовим регулятором циклів карбону, азоту та інших елементів живлення, а сукцесійні зміни мікроорганізмів визначають родючість ґрунту, його стабільність і здатність до самовідновлення. Проаналізовано внесок провідних іноземних і українських учених у розроблення концепцій мікробної сукцесії, зокрема trait-based моделей, мікробно-орієнтованих моделей типу MIMICS, підходів, що враховують мікробну біомасу у процесах гумусоутворення, а також концепції функціональної сукцесії. Особливу увагу приділено впливу антропогенних чинників — інтенсивного землеробства, хімізації, змін землекористування, глобального потепління та воєнних дій — на траєкторію мікробної сукцесії. Показано, що забруднення ґрунтів важкими металами, вибуховими залишками, паливно-мастильними матеріалами спричиняє регресивну сукцесію, спрощення структури мікробіоценозу та порушення екосистемних функцій. Узагальнено результати досліджень українських учених щодо трансформації мікробних спільнот за різних систем землеробства, ролі мікроорганізмів у циклі азоту, фітопатогенних і антагоністичних грибів, а також можливостей керованої сукцесії через застосування біологічних препаратів. Розглянуто основні методи моделювання мікробної сукцесії: класичні математичні моделі (Моно, Лотки–Вольтерри, регресійні підходи), мережевий аналіз, стохастичні та нульові моделі асемблювання, а також сучасні методи машинного навчання (Random Forest, Gradient Boosting, нейронні мережі, MaxEnt). Обґрунтовано доцільність їх використання для прогнозування деградації та відновлення ґрунтів, оцінювання екологічного стану агроекосистем і розроблення практичних рекомендацій щодо рекультивації земель, уражених антропогенним і воєнним впливом. Отримані результати та узагальнені підходи до моделювання сукцесії ґрунтових мікроорганізмів сприятимуть глибшому розумінню механізмів функціонування ґрунтових екосистем за умов інтенсивного антропогенного та воєнного навантаження. Використання сучасних математичних і комп’ютерних моделей дасть змогу підвищити точність прогнозування змін мікробіоценозів, своєчасно ідентифікувати ризики деградації ґрунтів і науково обґрунтувати заходи щодо їх відновлення. У практичному вимірі це сприятиме розробленню екологічно безпечних технологій землеробства, оптимізації застосування біологічних препаратів, збереженню родючості ґрунтів і продовольчої безпеки України, а також формуванню наукових основ відновлення агроекосистем у районах, постраждалих від воєнних дій.

Екологічні аспекти формування продуктивності пшениці озимої за застосування мікробних препаратів

В.В. Болоховська — 2026-02-27

У статті висвітлено ефективність внесення Азотохелпу і Граундфіксу щодо формування продуктивності пшениці озимої в умовах Правобережного Лісостепу України. Встановлено, що застосування біопрепаратів істотно підвищує адаптивний потенціал пшениці озимої та покращує ростові процеси. Висота рослин, біомаса та площа листкової поверхні зросли на 8,3–51,5% порівняно з контролем на етапі осіннього кущення (BBCH 22–25). Це забезпечило оптимальний стан посівів перед перезимівлею, що підтверджується високою кореляцією між біометричними параметрами осіннього розвитку рослин та подальшою врожайністю (r= 0,75–0,90). Максимальна ефективність формування зернової продуктивності відзначена за передпосівного внесення суміші препаратів Азотохелпу і Граундфіксу, а також за поєднання обробки насіння Азотохелпом (1,5 л/т) + позакореневе підживлення (0,5 л/га) у фазі весняного кущення, що забезпечило збільшення кількості зерен у колосі до 28,0–28,9 шт. та зростання маси 1000 насінин на 6,0% (до 49,2–49,4 г). Доведено синергічний ефект сумісного застосування Азотохелпу та Граундфіксу, що зумовило найвищий приріст урожайності — 16,06% відносно контролю. Біологічна дія препаратів спрямована на збалансований перерозподіл асимілянтів, що підтверджується зниженням коефіцієн- та співвідношення побічної продукції до основної до рівня 0,84–0,87 (проти 0,96 на контролі). Кореляційний аналіз показав визначальну роль довжини колоса (r= 0,90), кількості зерен (r = 0,85) та маси 1000 насінин (r= 0,89) у формуванні виходу зерна. Застосування комбінованої обробки препаратами Граундфікс та Азотохелп насіння та посівів позитивно вплинуло на якісні характеристики зерна. Натурна маса зросла в середньому на 9,6 г/л, склоподібність — до 58,7%. Вміст сирої клейковини підвищився на 10,4–11,8%. Формування продуктивності рослин пшениці озимої за внесення під передпосівну культивацію Азотохелп (3 л/га), Граундфікс (1,5 л/га) + Азотохелп (1,5 л/га), обробка насіння Азотохелпом (1,5 л/т) та у нормі (0,5 л/га) у фазі весняного кущення в середньому за роки досліджень виявились найбільш ефективними. Отримані результати доводять доцільність використання Азотохелпу та Граундфіксу у технології вирощування пшениці озимої.

Вплив біологічних препаратів на посівні якості насіння гісопу лікарського

І.В. Сашко — 2026-02-27

Метою досліджень було оцінити вплив передпосівної обробки насіння гісопу лікарського (Hyssopus officinalis L.) біологічними препаратами та органо-мінеральним добривом на основні показники його посівних якостей. Об’єктом дослідження слугувало насіння сорту «Blankyt». У досліді використовували мікробіологічні препарати на основі грибів-антагоністів Trichoderma lignorum і Trichoderma virens, а також ризосферних бактерій Pseudomonas fluorescens. Додатково застосовували органо-мінеральне добриво ЩЕДРОДАР К ТМ та варіант комплексної обробки, що поєднував усі зазначені препарати. Контролем було насіння, оброблене дистильованою водою. Передпосівну обробку насіння здійснювали шляхом зволоження у відповідних робочих розчинах із подальшою експозицією протягом 24 год та підсушуванням до сипучого стану. Пророщування проводили в чашках Петрі у кліматичній камері за температури 24 ± 1°С упродовж 14 діб. Визначали енергію проростання, схожість насіння та довжину проростків за загальноприйнятими методиками. Результати досліджень засвідчили, що застосування мікробіологічних препаратів істотно впливало на посівні якості насіння гісопу лікарського. Найвищу енергію проростання (73%) забезпечувала обробка насіння препаратом на основі Trichoderma lignorum. Використання Trichoderma virens сприяло досягненню максимальної схожості насіння (92%) та істотному збільшенню довжини проростків до 31,2 мм. Внесення лише органо-мінерального добрива характеризувалося обмеженим впливом на досліджувані показники. Найбільшу довжину проростків (32,2 мм) зафіксовано у варіанті комплексної обробки, що свідчить про синергічний ефект досліджуваних препаратів і позитивний вплив на інтенсивність початкового росту рослин. Отримані результати підтверджують доцільність використання біологічних препаратів для підвищення якості посівного матеріалу гісопу лікарського.

Тенденції формування гібридного складу кукурудзи звичайної в Україні

О.О. Кічігіна — 2026-02-27

Проаналізовано тенденції формування гібридного складу кукурудзи звичайної (Zea mays L.) в Україні за даними Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Встановлено загальну кількість зареєстрованих гібридів станом на 31.12.2025 р., досліджено, як змінювався їх кількісний склад та динаміка його формування з 2005 по 2025 рр., визначено співвідношення гібридів української та зарубіжної селекції у забезпеченні вітчизняного ринку насіння кукурудзи звичайної, проаналізовано гібридний склад культури за такими показниками, як рекомендована зона вирощування, напрям використання, група стиглості. Визначено, що станом на 31.12.2025 р. Реєстр сортів налічує 1223 гібриди, що на 932 од. більше, ніж у 2005 р. (291 гібрид). Максимальне значення за період досліджень зафіксовано у 2024 р. — 1547 гібридів. Динаміка формування гібридних ресурсів упродовж 2005–2025 рр. характеризується поетапним зростанням із найінтенсивнішим поповненням у 2019–2023 рр. (від 107 до 208 гібридів щороку). Найбільшу кількість нових реєстрацій зафіксовано в 2023 р. — 208 гібридів. Станом на кінець 2025 р. частка гібридів іноземної селекції становить 58% (710 од.), вітчизняної — 42% (513 од.). За країнами походження провідні позиції належать Франції (432 гібриди) та Україні (340), сумарна частка яких становить 63% від загальної кількості. У розподілі за зонами вирощування найбільшу групу — 360 од. (33%) мають гібриди, рекомендовані для всіх трьох ґрунтово-кліматичних зон — Степ, Лісостеп, Полісся, що свідчить про їх високу екологічну пластичність. За напрямом використання переважають гібриди зернового типу. За групами стиглості у структурі домінують середньоранні — 47% (ФАО 200–299) та середньостиглі гібриди — 39% (ФАО 300–399), які найбільш повно відповідають агрокліматичним умовам України. Отримані результати підтверджують формування потужного та різноманітного гібридного складу кукурудзи звичайної, що характеризується стійкою тенденцією до зростання та адаптацією до сучасних виробничих викликів.

Оцінювання впливу екологічних чинників на продуктивність і якість зерна нових сортів пшениці м’якої озимої

Г.А. Дутова — 2026-02-27

Урожайність і якість зерна пшениці м’якої озимої (Triticum aestivum L.) значною мірою визначаються поєднанням генетичних особливостей сорту та ґрунтово-кліматичних умов вирощування. В умовах кліматичних змін особливої актуальності набуває оцінка адаптивності нових сортів у різних агроекологічних зонах України. Метою досліджень було встановити особливості формування урожайності та основних показників якості зерна нових сортів пшениці м’якої озимої залежно від ґрунтово-кліматичної зони ви- рощування. Польові дослідження проведено у 2022/23–2023/24 рр. у зоні Степу, Лісо- степу та Полісся на 17 пунктах випробування Українського інституту експертизи сортів рослин. Об’єктом досліджень були 28 сортів вітчизняної та зарубіжної селекції. Урожайність сорту оцінювали шляхом порівняння з умовним стандартом, сформованим на основі середніх значень сортів, зареєстрованих у Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, протягом попередніх п’яти років. Статистичну обробку даних здійснювали методами описової статистики з використанням показ- ника найменшої істотної різниці (НІР₀,₀₅). У результаті досліджень установлено, що найвищий рівень урожайності пшениці м’якої озимої формувався в умовах Лісостепу (у середньому 8,4–9,0 т/га), тоді як у Степу та Поліссі показники були нижчими. Усі досліджувані сорти забезпечили приріст урожайності порівняно з умовним стандар- том. Найвищу та найстабільнішу продуктивність у різних зонах вирощування сформу- вав сорт ДСВ 2129120. Аналіз якісних показників зерна показав чітко виражену зональ- ну залежність: середній вміст білка та сирої клейковини зменшувався з півдня на північ. Найвищі показники якості зерна та їх відносну стабільність між зонами забезпечили сорти Хаптер, Інвіктус і Білоцерківчанка. Отримані результати підтверджують визначальну роль ґрунтово-кліматичних умов у реалізації продуктивного потенціалу сортів пшениці м’якої озимої та свідчать про доцільність зонально орієнтованого добору сортів для підвищення ефективності виробництва зерна в Україні.

Екологічні підходи до агротехнічних заходів за вирощування кукурудзи на зерно на ґрунті, забрудненому важкими металами

Г.В. Давидюк — 2026-02-27

Стаття присвячена дослідженню зменшення шкідливого впливу важких металів на ґрунт, що знаходиться у сільськогосподарському використанні. Метою є встановлення особливостей застосування агротехнічних заходів за вирощування кукурудзи на зерно в умовах забруднення сірого лісового ґрунту важкими металами. Використано методи досліджень: полігонний моніторинг, польовий дослід, лабораторний та статистичний. Визначено, що застосування агрозаходів (періодичне вапнування та щорічне внесення побічної продукції з біодеструктором, гумату та обробка насіння комплексним мікоризоутворювальним препаратом із властивостями детоксиканта) сприяє підвищенню вмісту гумусу в ґрунті на відносних 19,0–26,0% порівняно з попередніми дослідженнями (1,33–1,39% у 2016–2020 рр.). Рівень гідролітичної кислотності дещо знизився і був у межах 1,2–1,4 м-екв/100 г ґрунту, забезпеченість обмінним кальцієм залишилася середньою, магнієм — низькою та середньою. Сума ввібраних основ підвищилась на 1,4–3,3 м-екв/100 г ґрунту з дуже низького до низького та середнього рівнів (9,7– 11,1 м-екв/100 г). Кількість сполук рухомого фосфору зросла на 16,0–19,2%, досягнувши дуже високого рівня — 295,9–348,9 мг/кг. Відмічено тенденцію до зниження кількості рухомих форм свинцю на 6,1–31,6%, кадмію — на 14,3–16,7, цинку — на 9,0–21,2% (залежно від рівня забрудненості екотопів), а також рухомих сполук міді — на 27,3%. Урожайність кукурудзи характеризувалася незначною мінливістю за роками (V = 6,8%), а вміст міді, цинку, свинцю та кадмію не перевищував гранично допустиму концентрацію для кормових цілей. Встановлено, що за беззмінного вирощування кукурудзи в умовах техногенного забруднення ґрунту ефективним є впровадження комплексу додаткових агрозаходів, що дає можливість отримати 6,7–8,4 т/га зерна, придатного для кормових і технічних цілей. Дослідження особливостей одержання сталих урожаїв культур на ґрунтах, забруднених важкими металами, і пошук шляхів зменшення їх забруднення є перспективним напрямом досліджень.