Агроекологічний журнал

Просторове планування забруднених радіонуклідами угідь як компонент системи кризового екологічного менеджменту

Л.А. Райчук — 2026-04-10

Забруднення радіонуклідами агроландшафтів Українського Полісся після аварії на ЧАЕС залишається джерелом стійкої просторової нерівномірності ризиків для продовольчої безпеки, стану земельних ресурсів і здоров’я населення. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах воєнних і поствоєнних трансформацій, коли зростає потреба у раціональному поверненні забруднених радіонуклідами угідь до використання, порушуються традиційні режими природокористування, а доступ до польових вимірювань істотно обмежено, зокрема з міркувань безпеки. Метою роботи є визначення потенціалу просторового планування забруднених радіонуклідами угідь як інструмента кризового екологічного менеджменту, що забезпечує інтеграцію картографічних даних, показників дозового навантаження на населення та ландшафтно-екологічних характеристик у процесі ухвалення управлінських рішень. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні відкритих геопросторових даних, цифрової моделі рельєфу SRTM, супутникових продуктів ESA WorldCover, карт забруднення території ¹³⁷Cs і оцінок дозового навантаження на населення з подальшим розрахунком інтегрального індексу радіоекологічної критичності (RECI). Апробацію підходу проведено у 2024– 2025 рр. на локальному (околицях с. Розсохівське Житомирської обл.), обласному та регіональному рівнях. Отримані результати засвідчили домінування малокритичних і помірно критичних ландшафтів за одночасного збереження стійких зон високої та дуже високої критичності у заплавах річок, лісових масивах і ділянках акумуляції стоку, де поєднання морфологічних умов і підвищених коефіцієнтів переходу радіонуклідів створює локальне підсилення радіоекологічних ризиків. Порівняння з опублікованими радіоекологічними картами підтвердило просторову узгодженість критичних ділянок і водночас точніше ранжування територій завдяки ширшій факторній базі індексу RECI. Запропонований підхід гарантує превентивне зонування територій, підтримку управлінських рішень, пріоритизацію ремедіаційних заходів і формування сценаріїв повернення деградованих угідь у виробництво без необхідності додаткових натурних досліджень. Отримані картографічні матеріали можуть бути використані як науково-методична основа для регіонального просторового планування, оптимізації продовольчої політики та інтеграції радіоекологічного картування до системи кризового екологічного менеджменту і післявоєнного відновлення постраждалих територій.

Екологічне оцінювання стану навколишнього природного середовища з використанням апііндикації

Т.В. Морозова — 2026-04-10

У статті представлено результати дослідження можливостей апііндикації як ін- струменту інтегрованого екологічного оцінювання стану навколишнього природного середовища. Обґрунтовано доцільність використання продукції бджільництва (меду, пилку, прополісу) як чутливих інтегральних біоіндикаторів, що відображають рівень антропогенного навантаження та особливості функціонування екосистем. Досліджен ня виконано із застосуванням фізико-хімічних і токсикологічних методів аналізу, зокрема визначення масової частки води, діастазного числа, вмісту проліну, кислот- ності, а також концентрацій важких металів (Pb, Cd, As). Встановлено, що найбільш інформативними показниками якості меду є діастазне число та вміст проліну, які відображають як технологічні аспекти виробництва, так і екологічні умови форму- вання сировини. Показано, що навіть за відсутності перевищення гранично допустимих концентрацій важких металів, їх наближення до порогових значень може свідчити про наявність потенційних екологічних ризиків. Виявлено просторову варіабельність накопичення кадмію у пилку та прополісі, що вказує на локальні джерела забруднення та підтверджує ефективність апііндикації для виявлення ранніх стадій екологічних змін. Запропоновано інтегральний індекс апііндикації (ApiIndEX), який узагальнює різнотипні показники в єдину систему оцінювання, а також концептуальну модель, що поєднує біоіндикаційні дані з геоінформаційними технологіями та дистанційним зондуванням Землі. Показано, що застосування апііндикації узгоджується з концепцією One Health, яка передбачає інтегроване оцінювання стану довкілля, безпечності харчових продуктів і ризиків для здоров’я людини. Отримані результати підтверджують перспективність використання апііндикації у системах сучасного екологічного моніторингу

Удосконалення моніторингу дорожньої мережі біосферного резервату «Розточчя» з використанням ГІС

В.І. Мокрий — 2026-04-10

Актуальність моніторингу екологічної безпеки українсько-польського транскордонного біосферного резервату «Розточчя», включеного до світової мережі біосферних резерватів, зумовлена необхідністю дотримання міжнародних стандартів його функціонування та ефективного управління. Використання геоінформаційних технологій передбачає здійснення динамічного моніторингу із застосуванням космічної інформації у цифровому форматі, її оброблення та подальшу візуалізацію у вигляді тематичних картографічних моделей. У роботі представлено еколого-картографічну модель «Населені пункти та дорожня мережа Розточчя», побудовану на основі результатів моніторингових досліджень об’єктів біосферного резервату «Розточчя». Розроблена інтерактивна карта інтегрує просторово-часові георозподілені дані щодо територій природно-заповідного фонду, населених пунктів і дорожньої мережі, що забезпечує можливості для збалансованого природокористування на прикордонних територіях. Методологічною основою дослідження є системний, науково обґрунтований підхід, що включає аналіз теоретичних напрацювань, використання геоінформаційних технологій, спеціалізованих програмних комплексів та інструментів аналізу просторової близькості геооб’єктів. Синтез еколого-картографічних моделей екосистем реалізовано засобами ГІС MapInfo Professional. Створений інформаційний ресурс спрямований на підвищення оперативності та якості роботи з просторовими даними про природно-заповідний фонд, забезпечення відкритого доступу громадськості до баз даних заповідних територій і об’єктів для сталого розвитку регіону. Дорожня мережа Розточчя розглядається як сукупність дорожніх ландшафтно-інженерних систем. Проаналізовано специфіку природних і історичних чинників, що визначають динаміку формування, поширення та трансформації дорожніх ландшафтів регіону. Запропоновано створення дорожньої заповідної мережі як інструменту збереження ландшафтного різноманіття, посилення атрактивності територій і розвитку туристично-рекреаційного потенціалу Розточчя. Практичне значення дослідження полягає у комплексному застосуванні ГІС-технологій для моніторингу транскордонних природоохоронних територій. Структура сформованої бази геоданих забезпечує отримання оперативної, об’єктивної та повної інформації про сучасний стан компонентів екологічної мережі та створює підґрунтя для проєктування лісоекологічних і гідроекологічних коридорів та оптимізації функціонального зонування біосферного резервату «Розточчя».

Екологічний стан озер Черемського природного заповідника

В.В. Коніщук — 2026-04-10

Генезис і функціонування озера залежить від ландшафту, який його формує, і водночас це впливає на екосистеми за різними показниками стану водойми. В озері постійно взаємодіють між собою фізичні, хімічні, біотичні та геолого-геоморфологічні процеси тощо. Озеро розвивається в часі й просторі, забезпечує гідрорежим та існування гідробіонтів. У статті наведені дані щодо оцінки екологічного стану оз. Черемське та Редичі на території Черемського природного заповідника (Камінь-Каширський р-н, Волинська обл., Україна), як одного із ядер Поліського коридору Пан’європейської екомережі. Представлено узагальнену інформацію щодо раритетної компоненти біоти, рекомендації оптимізації збереження рідкісних видів і ценозів. Збір та аналіз гідрохімічних проб проводився згідно з загальноприйнятими стандартними методиками аналізу поверхневих вод. У роботі подані натурні дані за результатами експедиційних, експериментальних досліджень. Визначено, що якість води певною мірою залежить від її йонного складу, кислотність змінюється сезонно. Наведено результати досліджень умісту й форм знаходження важких металів, зокрема феруму, купруму, мангану, цинку, кадмію та кобальту у воді озер заповідника. Під час дослідження стану мікроелементів у поверхневих водах важливо враховувати їх різну форму вмісту, що відрізняється за міграційною рухливістю, біодоступністю й токсичністю для гідробіонтів. Запропоновано шляхи поліпшення екологічного стану, моніторингу озер, охорони природних комплексів та подальших досліджень. Проаналізувавши результати досліджень, можна стверджувати, що Черемський природний заповідник — досить цікавий та цінний природно-заповідний об’єкт, де відмічено ціну низку гігрофітів та видів флори. Він виконує важливу біосферну функцію у регіоні та є осередком біорізноманіття. Наразі одним із завдань дослідження озер є розроблення шляхів вирішення однієї із актуальних проблем сучасності — охорони й відновлення водних ресурсів. Тому для розробки заходів ефективного використання водойм та їх охорони необхідне комплексне і всебічне вивчення їх режиму, процесів, що відбуваються на водозборах, впливу діяльності людини, сучасного природного стану

Гідрологічний моніторинг Шацького Поозер’я: десятирічний цикл кліматичних змін (2016–2025 рр.)

М.В. Христецька — 2026-04-10

У роботі представлено комплексний аналіз гідрологічного режиму території Шацького національного природного парку за результатами десятирічного моніторингу (2016– 2025 рр.). Дослідження спрямовано на виявлення закономірностей функціонування поверхневих, ґрунтових і напірних вод в умовах кліматичної мінливості та зростаючого антропогенного навантаження. Особливу увагу приділено аналізу реакції водних екосистем на зміну температурного режиму, нерівномірність атмосферного живлення та екстремальні гідрологічні явища. Методологічною основою дослідження є обробка багаторічних даних спостережної мережі свердловин, а також метеорологічної інформації (опади, температура повітря), отриманої на станції «Світязь». Для оцінки гідрологічних процесів застосовано методи статистичного аналізу, що дали змогу визначити амплітуди коливань рівнів вод, середні значення показників та встановити кореляційні зв’язки між кліматичними і гідрологічними параметрами. Встановлено, що гідрологічний режим досліджуваної території має чітко виражений циклічний характер і формується під впливом співвідношення атмосферного живлення та теплового балансу. Критичний етап розвитку гідросистеми припав на 2018–2019 рр., коли внаслідок дефіциту опадів і підвищених температур сформувався від’ємний водний баланс. Це спричинило істотне зниження рівнів вод оз. Світязь до мінімальної позначки 162,92 м н.р.м., що відобразило загальну нестабільність гідроекосистем регіону. Доведено, що наслідки маловодного періоду мали пролонгований характер і впливали на гідродинамічні процеси до початку 2020 р. Водночас у 2023–2024 рр. зафіксовано фазу активного відновлення, зумовлену збільшенням обсягів атмосферних опадів, що сприяло поповненню водних ресурсів і відновленню гідравлічного зв’язку між водоносними горизонтами. Максимальний рівень води досяг 163,81 м н.р.м., що свідчить про компенсаторні можливості природної системи. Обґрунтовано, що зменшення площі водного дзеркала мало тимчасовий характер і не є ознакою незворотної деградації.

Гідроекологічна характеристика річки Мурашка в зв’язку зі створенням Березівської міні-ГЕС

О.В. Оксенчук — 2026-04-10

Річкові системи як складова природного середовища є свого роду «капілярами» включеними в єдину «кровоносну» систему водойм. Саме з них починається водотік великих річок. У цьому проявляється їх первинне значення. Не менш важливою є їх роль у формуванні біорізноманіття, як фундаменту стійкості природних систем. Водночас, із малими річками тісно пов’язано життя людини. Вони відіграють ключову роль у забезпеченні екологічної рівноваги, біорізноманіття, водопостачання, енергетики, а також рекреаційної і господарської діяльності. Значна залежність життєдіяльності людини від малих річок викликала необхідність створення водосховищ. Генеральна стратегія ХХ ст. була спрямована на будівництво електростанцій. Однак розвиток гідроенергетики, зокрема будівництво та експлуатація малих гідроелектростанцій (МГЕС), як і інших інженерних втручань у річкове середовище, значно змінює природні характеристики водотоків та створює нові екологічні ризики. Малі гідроелектростанції, попри їх відносну екологічність порівняно з великими ГЕС, часто негативно впливають на гідрологічний, гідрохімічний та гідробіологічний стан малих річок. Вони змінюють режим течії, затримують органічну речовину, перешкоджають міграції риби, сприяють замуленню, застійним явищам, зниженню кисню у воді та деградації природних біоценозів. У кінцевому результаті, річки перетворюються на каскад водосховищ і стають водоймами ставово-озерного типу. Видовий склад іхтіофауни значно видозмінюється: кількість реофільних видів зменшується, або вони зникають зовсім, лімнофільні — збільшують свою чисельність. Змінюється співвідношення аборигенних і адвентивних видів. Істотно також трансформується співвідношення цінних промислових і непромислових видів риб. Усе це вимагає комплексного дослідження екологічних умов для впровадження системних заходів щодо мінімізації негативного впливу таких споруд та відновлення функціонування річкових екосистем. Враховуючи вищевикладене, було проведено комплексне дослідження гідроекологічного стану р. Мурашка в зв’язку з будівництвом водосховища для забезпечення роботи Березівської міні-ГЕС.

Структурна організація зооперифітону за біологічного очищення стічних вод

К.О. Домбровський — 2026-04-10

Підприємства машинобудівної галузі є найпоширенішими та найнебезпечнішими антропогенними забруднювачами навколишнього середовища. Наразі залишається невирішеним питання очищення промислових стічних вод машинобудівних підприємств, зокрема моторобудівного заводу АТ «Мотор Січ» м. Запоріжжя. За даними комплексної санітарно-технічної лабораторії моторобудівного заводу середньомісячний обсяг стічних вод за 2017 р. коливався у діапазоні від 47,86 тис. м3/міс. до 62,42 тис. м3/міс. Промислові стічні води виробництва містять солі важких металів, кислоти, луги, мастильно-охолоджувальні рідини, нафтопродукти, поверхнево-активні речовини та ін. Тому, розробка та вдосконалення сучасних біологічних методів очищення стічної води є актуальним науковим завданням сьогодення. У статті розглядається актуальне науково-практичне завдання — підвищити ефективність очищення стічної води моторобудівного заводу шляхом застосування сучасної біотехнології із використанням іммобілізованих мікроорганізмів та організмів зооперифітону. Дослідження угруповань зооперифітону проводили за стандартними методиками гідробіологічних досліджень. У роботі представлені результати дослідження структурної організації угруповань зооперифітону волокнистого полімерного носія за біологічного очищення стічних вод моторобудівного заводу від нафтопродуктів за біоконвеєрною технологією. В угрупованнях зооперифітону волокнистого носія локальних очисних споруд заводу постійно були наявні найпростіші та багатоклітинні водні безхребетні. Зооперифітон волокнистого носія складався з 14 таксономічних груп (рослинних і тваринних джгутикових, голих і черепашкових амеб, сонцевиків, інфузорій, коловерток, веслоногих і гіллястовусих ракоподібних, турбелярій, нематод, олігохет, гастротрих та черевоногих молюсків). За біологічного очищення стічних вод заводу щільність угруповань зооперифітону коливалась від 0,61 тис. екз./м2 до 4465,1 тис. екз./м2, а біомаса була у межах 0,21– 11,37 г/м2. Проведений аналіз подібності угруповань зооперифітону показав, що 90% угруповань були подібними між собою за таксономічним складом, а індекс Соренсена був у межах 0,48–0,80. Застосування сучасної біотехнології на локальних очисних спо- рудах заводу забезпечує високу ефективність очищення стічних вод від нафтопродук- тів на рівні 31–73%.

Особливості збереження відмерлих дерев як оселищ біорізноманіття за ведення сталого лісового господарства

О.Ю. Чорнобров — 2026-04-10

Нестача структурних елементів пралісів, зокрема старовікових відмерлих дерев, у сучасних експлуатаційних лісах призводить до втрати біорізноманіття. У статті розглянуто особливості збереження відмерлих дерев-оселищ за ведення сталого лісового господарства в Європі. Вперше ідея охорони окремих дерев була висунута лісівниками та вченими-природознавцями на початку XIX ст., однак набула широкого практичного застосування лише з 70-х років XX ст. Концепція збереження дерев як структурних еле- ментів біорізноманіття була розроблена для ведення лісового господарства у бореальних лісах, призначених для вирощування деревини за суцільно-лісосічною системою рубок. Вона також застосовується у лісах помірної зони за лісового господарства з постійним покривом. Нині збереження дерев-оселищ ґрунтується передусім на концепції мікрооселищ, пов’язаних із деревами. До них належать специфічні утворення — порожнини, дупла, тріщини, відсутність кори, товсті відмерлі гілки, нарости, плодові тіла грибів тощо, що є важливими для структури та життєздатності лісових угруповань і багатьох дотичних видів (зокрема, членистоногих, мохоподібних, лишайників, птахів). З’ясовано, що основними чинниками, що статистично значуще впливають на кількість мікрооселищ, пов’язаних із деревами, є деревний вид, категорія життєздатності та діаметр дерева. У лісах помірної зони широколистяні породи, великі та сухостійні дерева містять більше та багатші пов’язані з деревами мікрооселища, ніж хвойні, малі та ростучі дерева, відповідно. Діаметр дерева є одним із найважливіших чинників, що істотно впливають на просторові структури деревних мікрооселищ. Загалом, відмерлі дерева відіграють особливо важливу роль, забезпечуючи як більшу загальну кількість деревних мікрооселищ, так і частіше утворення певних їх типів. Збереження відмерлих дерев як складової груп дерев-оселищ є вагомим заходом щодо забезпечення наявності структурних елементів природних лісів та збереження біорізноманіття в експлуатаційних насадженнях.

Інтегральна оцінка екологічних ризиків деградації ґрунтів Лісостепу України за кліматичними та агроекологічними індикаторами

А.М. Ліщук — 2026-04-10

Стаття присвячена дослідженню процесів формування екологічних ризиків, зумовлених фізичною та хімічною деградацією ґрунтів у Лісостепу України під впливом зміни клімату та інтенсифікації сільського господарства. Метою дослідження є наукове обґрунтування та розробка Інтегрального індексу екологічного ризику (ІІЕР) для комплексної оцінки та картографування рівня деградації ґрунтів Лісостепу України в умовах кліматичної нестабільності. Методологія дослідження базується на системному підході та адитивному моделюванні трьох компонентів: кліматичного стресу (аридизації), антропогенного навантаження (розораність, еродованість) та деградаційної вразливості ґрунтів (вміст гумусу, баланс NPK). Проаналізовано масиви даних, що включають показники Українського гідрометеорологічного центру та результати державного агрохімічного моніторингу сільськогосподарських угідь. Доведено, що зростання середньорічної температури на 1,2°C за умови нестабільного зволоження спричиняє аридизацію територій східної частини Лісостепу (ГТК < 0,90) та виникнення ризиків надмірного зволоження у його західній частині. Виявлено критичне антропогенне навантаження — рівень розораності угідь сягає 80,8%, що формує високий ризик ерозії для 27,5% орних земель. Багаторічний моніторинг підтвердив прогресивну дегуміфікацію (зниження вмісту гумусу від 3,38% до 3,20%) та стабільну недостатність макроелементів, забезпеченість якими становить лише 36–72% від оптимуму. Розроблений індекс ІІЕР дав змогу виділити осередки формування екологічного ризику в Лісостепу (Харківська, Полтавська та Черкаська обл.), де синергія природних та антропогенних чинників загрожує незворотною втратою родючості ґрунту. Вперше для умов Лісо- степу запропоновано уніфікований методичний підхід, що поєднує гідротермічні та агроекологічні параметри в єдину прогностичну модель. Результати картографування за ІІЕР є науковим інструментом для ідентифікації найменш стійких ланок агроеко- систем та обґрунтування переходу до систем регенеративного землеробства шляхом використання сучасних біологічно інтегрованих технологій.

Особливості радіоактивного забруднення Populus tremula L. у вологих сугрудах Житомирського Полісся

В.П. Краснов — 2026-04-10

Осика належить до основних лісоутворювальних деревних порід Полісся України. Частіше вона входить до складу насаджень багатьох інших деревних порід, і значно менше зустрічаються такі насадження, у складі яких вона переважає. Європейські дослідники відносять осику до ключових видів у лісах бореальної зони, оскільки вона робить значний внесок у підвищення стійкості лісових насаджень, а також у поліпшення та збереження біологічного різноманіття лісових екосистем. Окрім того, деревина осики широко використовується у різних галузях народного господарства і має певний попит на світовому ринку деревини. Водночас ця деревна порода недостатньо вивчена, з огляду на її біологічні та екологічні особливості, особливо враховуючи її можливе радіоактивне забруднення, яке відбулося внаслідок аварії на ЧАЕС. Встановлено, що продовжується інтенсивне надходження ¹³⁷Cs до осики через 37 років з часу потрапляння радіонуклідів до лісових екосистем. На це вказують отримані матеріали про величину питомої активності ¹³⁷Cs у тканинах та органах осики: максимальні значення виявлені у внутрішній частині кори від 3900 до 7513 Бк·кг^–1 (залежно від висоти відбору зразків), а мінімальні — у деревині без кори від 364 до 490 Бк·кг^–1. Дослідження дали можливість розмістити органи та тканини осики у ряд за величиною питомої активності ¹³⁷Cs в них: пагони однорічні → пагони дворічні → гілки тонкі → листки → гілки товсті. Інтенсивність надходження радіонукліду до осики підтверджується значними величинами коефіцієнтів переходу, визначення яких дало змогу розмістити тканини та органи деревної породи у ряд: пагони однорічні → пагони дворічні → кора (внутрішня частина) → гілки тонкі → кора (зовнішня частина) → гілки товсті → листки → деревина. Показано, що необхідний диференційований підхід до відводу площ для заготівлі деревини осики, оскільки її радіоактивне забруднення може перевищувати допустимі рівні для певного виду застосування. Під час використання деревини для виготовлення пиломатеріалів необрізних заготівля можлива за щільності радіоактивного забруднення ґрунту нижче 373,13 кБк·м^–2, а дров паливних та паливних пучків — до 223,88 кБк·м^–2.

Вплив бойових дій на просторову неоднорідність забруднення рухомими формами свинцю ґрунтів Херсонської області

О.М. Грищенко — 2026-04-10

У статті висвітлено особливості просторового розподілу вмісту рухомих форм свинцю в ґрунтах земель, ушкоджених унаслідок воєнних дій на території Херсонської обл. Об’єктом досліджень слугували 347 змішаних проб ґрунту, відібраних із 24 земельних ділянок загальною площею 1496,7111 га в межах Бериславського та Херсонського р-нів. До обстеження залучено території, що зазнали мінування, артилерійських, мінометних, ракетних та авіаційних ударів, а також землі зі слідами пожеж, вирвами, залишками боєприпасів, нафтопродуктів і знищеної техніки. Встановлено, що середньозважений уміст рухомих форм свинцю сягав 1,47 мг/кг ґрунту, змінюючись у межах 0,49–5,07 мг/кг. Найвищі середні значення виявлено в межах с. Старосілля Великоолександрівської громади, с. Благодатне Високопільської громади та у межах с. Таврійське Тягинської громади — відповідно 5,07, 2,81 і 2,24 мг/кг. Найнижчі значення зафіксовано в межах с. Костирка Високопільської громади — 0,57 мг/кг та с-ща Велика Олександрівка Великоолександрівської громади — 0,49 мг/кг. Коефіцієнт варіації становив 63,8%, що свідчить про високий рівень просторової неоднорідності та локально-осередковий характер накопичення забруднювача. Середні значення в межах досліджених територій не перевищували гранично допустимої концентрації, однак в окремих пробах уміст свинцю був 15,0 мг/кг, тобто перевищував норматив у 2,5 раза. За рівнем забруднення 36,9% обстежених земельних угідь характеризувалися відсутністю забруднення, 26,4% — слабким, 17,7 — помірним, 9,4 — середнім, 4,4 — високим і 1,5% — дуже високим рівнем. Це підтверджує наявність локальних екологічно небезпечних осередків і вказує на те, що для таких земель недостатньо узагальненої оцінки за середніми показниками. Доцільним є проведення просторово деталізованого моніторингу, виділення зон підвищеного ризику та впровадження рекультиваційних і запобіжних заходів перед повноцінним сільськогосподарським використанням.

Моделювання біоремедіаційного відновлення біогенності чорнозему південного за мілітарного впливу

Т.М. Мельничук — 2026-04-10

Поглиблення проблеми деградації ґрунтів через воєнні дії на території нашої держави потребує пошуку шляхів прискореного їх відновлення. Передусім від пошкодження потерпає ґрунтова мікробіота, зменшується її чисельність та різноманіття, що негативно впливає на стан та функції ґрунтів. У статті розглянуто результати на- укових досліджень показників вмісту пестицидних сполук, поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ) та родючості ґрунтів чорнозему південного Снігурівської громади Миколаївської обл. за впливу ракетного влучання в склад із агрохімікатами, а також шляхів відновлення його біогенності. Модельний дослід проведений у теплиці Української лабораторії якості і безпеки продукції агропромислового комплексу НУБіП України зі зразками ґрунту з шару 0−20 см у посудинах об’ємом 2,5 дм3. Встановлено, що у зразках ґрунту, відібраних поряд із зоною ракетного влучання (контроль) була більша концен- трація вмісту усіх компонентів ПАВ, ніж у забрудненому ґрунті. Ця закономірність вказує на проблему забруднення ґрунтів, що знаходяться у межах впливу воєнних дій. У забрудненому ґрунті спостерігали залишки пестицидів: метрибузин, який в 3,8 раза перевищував гранично допустиму концентрацію (ГДК) — 0,2 мг/кг, та метолахлор, уміст якого в 1,6 раза був вищим ГДК — 0,02 мг/кг. У пошкодженому ґрунті відмічено зниження щільності популяцій мікроорганізмів залежно від еколого-трофічної та таксономічної групи від 2 до 7,6 раза відносно контролю. Біомаса ґрунтових мікроорганізмів зазнала зниження за мілітарного впливу в 9,0 разів, порівняно з контролем. Застосування відновлювального комплексу, що включав органічне добриво Паросток та бактеріально-метаболічний препарат Ультрачист, сприяло зростанню показників біогенності ґрунту, зокрема, його біомаси в 1,8 раза, порівняно з пошкодженим ґрунтом. Запропонований відновлювальний комплекс може розглядатися як перспективний засіб біоагументації на початкових етапах ремедіації ґрунтів за їх багатокомпонентного забруднення.

Частота трапляння та рясність адвентивних видів рослин в агроценозах Правобережного Лісостепу України

В.І. Стародуб — 2026-04-10

У статті представлено результати комплексного фітоценотичного моніторингу видового складу та екологічної структури сегетальної, зокрема адвентивної флори агроценозів ключових сільськогосподарських культур (озимих пшениці, ріпаку, ячменю, соняшника, кукурудзи, буряків цукрових) Правобережного Лісостепу України (Вінниць- ка та Одеська обл.). Дослідження зосереджено на кількісній оцінці видового багатства, частоти трапляння (за шкалою Є.Л. Любарського) та рясності (за модифікованою шкалою М.Ф. Комарова) адвентивного компоненту флори агроценозів. У результаті аналізу встановлено, що більшість адвентивних видів характеризуються високою частотою трапляння (переважання у 6-му класі, 81–100%), що прямо свідчить про їхню широку екологічну пластичність та просторову гомогенність поширення в агроценозах. Незважаючи на це, для 84–100% видів зафіксовано середньонизький ступінь рясності, що вказує на відсутність тотальних монодомінантних угруповань. Виняток становлять інвазійні домінанти, як-от Ambrosia artemisiifolia L., для яких в агроценозах кукурудзи виявлено високий ступінь рясності, сигналізуючи про формування критичних осередків інвазії. Визначено чітку екологічну диференціацію домінувального складу відповідно до агротехнологічної групи сільськогосподарських культур, наприклад, в озимих переважали зимуючі та однорічні злакові бур’яни, тоді як у просапних та олійних культурах − дводольні й багаторічні коренепаросткові види. Зафіксовано найвищі показники трапляння та рясності для адвентивних видів, що активно можуть заселяти штучні ценози, завдяки своїм екологічним особливостям, як-от висока насіннєва продуктивність, а саме: Iva xanthifolia L., Ambrosia artemisiifolia L., Xanthium strumarium L. та Elytrigia repens L. Отримані дані підтверджують про високий сегетальний потенціал регіону, що вимагає наукового обґрунтування та коригування регіональних гербіцидних стратегій з акцентом на мінімізацію частоти трапляння як сегетальних видів, так і видів-домінантів для забезпечення екологічної стійкості сівозмін.

Морфо-функціональна пластичність Portulaca oleracea L. у присадибних агроценозах Лісостепу України як референтна основа фітоіндикаційного моніторингу

М.М. Гейко — 2026-04-10

У статті наведено результати морфофункціональних досліджень Portulaca oleracea L. у присадибних агроценозах Лісостепу України (с. Іванівка та с. Йосипівка Білоцерківського р-ну Київської обл.). Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування локально верифікованих референтних параметрів для фітоіндикаційного та радіоекологічного моніторингу в умовах тривалого пострадіаційного впливу. Дослідження виконано в 2025 р. у фазі масового цвітіння та початку плодоношення рослин. Сформовано суцільні вибірки: 645 особ. у с. Іванівка та 350 — у с. Йосипівка; загальний обсяг становив 995 рослин. Оцінювали морфометричні показники листка (площа, довжина, ширина, індекс форми), питому поверхневу щільність листкової пластинки, щільність продихів, кількість пагонів та масу сирого кореня. Обробку результатів здійснювали із застосуванням методів варіаційної статистики, перцентильного аналізу (P5, P20, P80, P95), тесту Велча та множинного регресійного моделювання. Встановлено, що в обох локалітетах переважає «фонове ядро» популяцій у межах інтервалу P20–P80, тоді як крайні варіанти (P95) представлені незначною часткою особин. За всіма дослідженими ознаками статистично достовірних міжлокалітетних відмінностей не виявлено (p>0,05), що свідчить про морфофункціональну зіставність популяцій. Визначено референтні центильні межі варіювання показників та розраховано індекси морфологічної пластичності. Побудована регресійна модель (R2=0,994) підтвердила можливість прогнозування маси кореня за неінвазивними морфометричними ознаками. Отримані результати можуть бути використані як науково обґрунтована база для подальшого біомоніторингу агроекосистем та оцінювання впливу радіоекологічних чинників у лісостеповій зоні України.

Лікарські та ефіроолійні рослини родини Apiaceae в Україні: видовий склад та сортовий ресурс

О.О. Кічігіна — 2026-04-10

У статті висвітлено сучасний стан та перспективи використання лікарських і ефіро олійних рослин родини Apiaceae (Окружкові) в Україні. Обґрунтовано актуальність розвитку даного напряму у зв’язку зі зростанням світового попиту на натуральну рос- линну сировину та необхідністю зміцнення вітчизняної сировинної бази. Проаналізовано світові тенденції виробництва ефіроолійних і пряно-ароматичних культур, а також динаміку їх вирощування в Україні. Встановлено, що в 2022–2023 рр. площі під цими культурами зросли від 9,8 до 12,6 тис. га, крім того, провідною культурою є коріандр (8,3 тис. га). Показано, що в 2023 р. експорт насіння анісу, фенхелю та коріандру (2238 т; 1,96 млн дол. США) перевищував імпортні показники (418 т; 1,11 млн дол. США), що свідчить про експортний потенціал галузі. Узагальнено дані щодо біологічних і господарсько-цінних властивостей представників родини Apiaceae та їх хімічного складу. Визначено, що ефірні олії основних культур характеризуються високим вміс- том біологічно активних компонентів: ліналоолу (до 60–70% у коріандрі), анетолу (до 80–90% у фенхелі та анісі), карвону і лімонену (у кмину та кропу), що зумовлює їх широке застосування у фармацевтичній і харчовій промисловості. Проведено аналіз видового складу та сортового ресурсу родини Apiaceae за даними Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Встановлено, що у Реєстрі сортів представлено 9 видів та 54 сорти, з яких 79,6% становлять сорти іноземної селекції. Такі види, як кріп пахучий, фенхель звичайний, любисток лікарський, коріандр посів- ний, аніс звичайний входять до Державної фармакопеї України. Найбільшою кількістю сортів представлена петрушка (18), селера (16) та кріп (12), а такі культури, як кмин, фенхель, аніс представлені лише 1 сортом кожна. Виявлено обмеженість видового та сортового різноманіття порівняно зі світовим потенціалом. Доведено, що перспективи розвитку лікарського та ефіроолійного рослинництва в Україні пов’язані з розширенням видового складу за рахунок інтродукції нових культур (зокрема, Cuminum cyminum, Angelica archangelica та ін.), активізацією селекційної роботи та підвищенням частки вітчизняних сортів.

Фітопатологічна експертиза насіння вівса посівного за різних технологій вирощування

В.О. Худотеплова — 2026-04-10

Avena sativa L. є важливою сільськогосподарською культурою, що поєднує високу кормову та харчову цінність, однак рівень його продуктивності значною мірою залежить від якості насіннєвого матеріалу та фітосанітарного стану. В умовах зміни клімату та трансформації агроекосистем особливої актуальності набуває оцінка впливу технологій вирощування на інфікованість насіння та поширення домінувальних фітопатогенних мікроміцетів. Метою дослідження було встановити вплив органічної та традиційної технологій вирощування на посівні якості та фітопатологічний стан насіння вівса посівного. Об’єктом дослідження − насіння вівса посівного сорту Парламентський вирощеного за органічної та традиційної технологій. Фітопатологічний аналіз насіння здійснювали за біологічним методом відповідно до ДСТУ 4138-2002. Визначали енергію проростання, лабораторну схожість, загальну ураженість насіння та частоту трапляння домінувальних фітопатогенних мікроміцетів. Статистичну обробку результатів проводили з використанням однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) та тесту Тьюкі за рівня значущості (P<0,05). Встановлено, що за традиційною технологією вирощування насіння вівса посівного характеризувалося достовірно вищими показниками енергії проростання та лабораторної схожості порівняно з органічною системою. Це може бути зумовлено хімічних препаратів, які забезпечують сприятливі умови для проростання та початкового розвитку насіння. Водночас загальна ураженість насіння за традиційної технології була істотно вищою, ніж за органічної (P<0,05), що свідчить про більшу поширеність фітопатогенних мікроміцетів у таких агроценозах. Отримані результати демонструють, що органічна технологія вирощування сприяє зниженню частоти трапляння фітопатогенних мікроміцетів у межах 5–33%. Це може пояснюватися формуванням більш збалансованого мікробіому агроекосистеми, відсутністю хімічного навантаження та активізацією природних антагоністичних взаємодій між мікроорганізмами. У таких умовах зменшується домінування окремих патогенних видів і створюється більш стабільний фітосанітарний стан насіння. Подальші дослідження доцільно спрямувати на удосконалення біологічних методів контролю фітопатогенного фону в агроценозах, зокрема на вивчення ефективності застосування мікробних препаратів, антагоністичних штамів грибів і бактерій, а також стимуляторів росту природного походження, що дасть можливість поєднати високу якість насіння з екологічною безпечністю та стійкістю агросистем.

Вміст ефірної олії в листках шавлії лікарської залежно від елементів технології вирощування

О.М. Тимошенко — 2026-04-10

У статті наведено результати досліджень впливу ширини міжряддя та доз азотних добрив на вміст ефірної олії в сухих листках шавлії лікарської (Salvia officinalis L.) і її розрахунковий вихід з одиниці площі у перший рік вегетації. Метою роботи було встановлення закономірностей накопичення ефірної олії в листках шавлії лікарської залежно від умов азотного живлення та ширини міжряддя, а також визначення оптимальних агротехнічних параметрів для отримання високоякісної фармакопейної сировини. Дослідження проводили в умовах польового короткотермінового досліду за загальноприйнятими методиками з лікарськими культурами. Схемою досліду передбачено вивчення двох чинників: ширини міжряддя (45 і 70 см) та доз внесення азотних добрив (N0, N30, N60, N90, N120). Вміст ефірної олії в листках визначали методом гідродистиляції відповідно до вимог Державної фармакопеї України. Виявлено, що ширина міжряддя істотно впливала на вміст ефірної олії в сухих листках шавлії лікарської. За міжряддя 70 см вміст ефірної олії був вищим порівняно з міжряддям 45 см, що свідчить про позитивний вплив більшої площі живлення на інтенсивність біосинтезу вторинних метаболітів. Найвищі показники вмісту ефірної олії (18,71–19,13 мл/кг) одержано за ширини міжряддя 70 см у варіантах із внесенням азотних добрив у дозах N60–N90. За міжряддя 45 см максимальна концентрація ефірної олії становила 15,90 мл/кг за внесення N90. Аналіз розрахункового виходу ефірної олії з 1 га показав, що його максимальні значення (46,3–46,9 л/га) формувалися за додавання азоту в дозі N90 незалежно від ширини міжряддя. Регресійний аналіз підтвердив нелінійний характер впливу азотних добрив на накопичення ефірної олії та наявність оптимуму азотного живлення. Отримана лікарська рослинна сировина за всіма варіантами досліду відповідала чинним вимогам Державної фармакопеї України щодо вмісту ефірної олії. Результати досліджень можуть бути використані для оптимізації технології вирощування шавлії лікарської з метою підвищення ефіроолійної продуктивності та отримання високоякісної фармакопейної сировини для фармацевтичної галузі.

Фотосинтетична діяльність посівів проса залежно від технології вирощування у Правобережному Лісостепу

А.В. Голодна — 2026-04-10

Мета статті − визначити ефективність застосування різних варіантів удобрення та біопрепарату у технології вирощування проса посівного. Польові експерименти проводили впродовж 2023−2025 рр. у сівозміні відділу технологій зернобобових, круп’яних і олійних культур ННЦ «ІЗ НААН». Досліджували сорт проса Заповітне, застосовуючи різні дози мінеральних добрив, передпосівне оброблення насіння біопрепаратом Азогран, позакореневе підживлення органо-мінеральним добривом Браман Мультикомплекс у критичні періоди розвитку рослин. Використовували лабораторні, математико-статистичні та порівняльно-розрахункові методи, оцінювали показники індексу листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал та чисту продуктивність фотосинтезу посіву. Застосування мінеральних добрив в основне внесення та органо-мінеральних для позакореневого підживлення рослин та біопрепарату сприяло зростанню листкової поверхні посіву, підвищенню фотосинтетичного потенціалу та чистої продуктивності посіву. Максимальні показники індексу листкової поверхні 7,84 та 7,60 м²/м² за рівня на контрольному варіанті 6,63 м²/м² у фазі викидання волоті відмічали на варіан тах технології вирощування, які включали внесення N₆₀Р₆₀К₆₀ + Майстер агро та N₄₅Р₆₀К₆₀ + N₁₅, передпосівне оброблення насіння біопрепаратом Азогран і позакорене- ве підживлення рослин органо-мінеральним добривом Браман Мультикомплекс у фазі кущення. На вказаних варіантах чиста продуктивність фотосинтезу посіву проса була найвищою у міжфазний період стеблування−викидання волоті і становила, відповідно, 9,0,−9,2 г/м²/добу за показника на контрольному варіанті, який не передбачав застосування вказаних агрозаходів, 8,5 г/м²/добу. Відбувалося подовження тривалості функціонування листкового апарату, про що свідчить фотосинтетичний потенціал у міжфазний період наливу зерна–достигання — відповідно 1,82 і 1,62 млн м²/га х діб за рівня на контролі 1,04 м²/га х діб. За вирощування проса посівного обов’язковими елементами технології вирощування мають бути додавання мінеральних добрив в основне внесення, органо-мінеральних − для позакореневого підживлення у критичні періоди розвитку рослин, а також передпосівне оброблення насіння біологічним препаратом, що забезпечує подовження тривалості функціонування листкового апарату та, як наслідок, підвищення продуктивності культури.