Сталий (збалансований) розвиток землекористування – базова основа формування земельного устрою України

Анотація

У статті розглянуто ключові аспекти сталого землекористування як основи для ефективного розвитку сільських територій та громад. Збалансоване землекористування слід розглядати через призму розвитку земельного устрою та впровадження інтегрованого управління земельними ресурсами. Надмірна інтенсифікація сільського господарства та швидке розширення міст зумовлюють втрату корисних функцій земель, що викликає їх деградацію. У ході дослідження було оцінено екологічну стабільність територій, виявлено незадовільний стан екологічної стабільності в Україні, що пов’язано з високим рівнем розораності земель (68,4%). Зазначено, що для збереження та відновлення землі як унікального природного ресурсу необхідне активне втручання державних органів із метою стимулювання заходів щодо охорони та відновлення земельних ресурсів шляхом впровадження ефективних екологічних ініціатив. Через прогресуючу ерозію щороку втрачається близько 40–50 млрд грн. Запропоновано розробити концептуальну стратегію розвитку екологічності земельного устрою на законодавчому рівні, а також під час реформування земельних відносин з акцентом на екологізацію організаційно-господарської перебудови системи земельного устрою в країні, регіонах і новоутворених територіальних громадах. Екологічно стійке землекористування можливе лише за умов упровадження досягнень науково-технічного прогресу та орієнтації економіки на екологічні принципи на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях. Сталий розвиток землекористування означає не лише ефективне використання земельних ресурсів, але й створення відповідної земельної інституційної структури та сприятливого середовища для управління земельними ресурсами, а також форму- вання суспільних відносин, що сприяють раціональному застосуванню екосистем під час збереження балансу між екологічними, економічними й соціальними складовими. У процесі розробки підходів до переходу на сталий земельний устрій, а також до сталих земельних відносин і землекористування, важливо зберігати оптимальний баланс між територіями, що зазнали впливу господарської діяльності, і тими, які залишилися не- доторканими. Не порушені господарською діяльністю земельні ділянки слід розглядати як стабілізаційний чинник, що нейтралізує антропогенні впливи на ландшафт.