Сучасний екологічний стан сільських селітебних територій України: відтворення і збереження людського і природноресурсного потенціалу

Анотація

У сучасному соціально-еколого-економічному житті України сільські території займають особливе місце — це невід’ємна частина агросфери, адже на них проживає більше третини населення нашої держави. Ці території характеризуються винятковим внеском у формування основ продовольчої безпеки. Нарощування експортного потенціалу країни робить розвиток сільських територій одним з основних пріоритетів державної політики України, який спрямований на підвищення стандартів життя сільського населення, зростання ефективності функціонування АПК, покращання стану довкілля та поліпшення якості життя селян. Однак, до проведення земельної реформи, моніторинг земель сільськогосподарського призначення на території колишніх колгоспів і радгоспів проводився на державному рівні, а селітебні території, де населення вирощувало продукцію для власних потреб, ніколи не досліджувалися. І за свідченнями самого населення, ніякі норми використання хімічних засобів захисту і удобрення ніколи не дотримувались. Багаторічними дослідженнями, проведеними в Інституті агроекології і природокористування НААН встановлено, що на території селітебної зони сільських населених пунктів питна вода забруднена нітратами, овочева продукція — нітратами і важкими металами, що вказує на необхідність проведення моніторингу на селітебній території. Сучасна екологічна оцінка сільських селітебних територій донині залишається актуальною, нереалізованою і потребує регулярних досліджень, соціально-екологічного моніторингу та наукового обґрун- тування екологозбалансованого їх розвитку. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, скорочення лісів і лісосмуг, інтенсивне розорювання земель, посилення процесів водної і вітрової ерозії, осушення боліт, міграція та зменшення кількості досвідченого сільського населення призвели агросферу України до деградації. Аналіз сучасних стратегій розвитку сільських територіальних громад показав, що у жодній із них не береться до уваги екологічний природоохоронний аспект. У кращому випадку соціально-економічний, а зазвичай — просто економічний розвиток. Це свідчить про те, що лідери громад не мають належної підготовки щодо виконання покладених на них функцій сучасного розвитку громад з урахуванням екологічної безпеки і політики. Досі низька екологічна культура і свідомість сільського населення України гальмує цивілізований розвиток сільських територій, а разом із ним і якість життя самого населення на цих територіях.