Екологічні особливості флористичної структури девастованих земель Правобережного Лісостепу України

Анотація

У статті висвітлено особливості флористичної структури девастованих земель Правобережного Лісостепу на прикладі Андрійковецького піщаного кар’єру. Дослідження здійснено з використанням загальнонаукових методів (аналіз, синтез, спостереження), польових та камеральних досліджень, зібрано гербарні зразки та складено конспект флори кар’єру, проведено її класифікацію за еколого-ценотичною і біоморфологічною структурою. Екологічні умови в межах гірничовидобувних об’єктів формуються індивідуально, що пов’язують із ступенем антропогенного порушення та природних умов регіону. Зазначено, що після припинення експлуатації об’єкта дослідження, піонерне заселення рослин у межах кар’єру відбувалось під впливом таких чинників, як нестабільні гідрокліматичні умови (значний вплив має доступність вологи для рослин), елементний склад та структура піщаного субстрату, нерівномірний рельєф. Упродовж трьох років дослідження, за зібраним гербарним матеріалом було ідентифіковано 71 вид рослин, провідними родинами є Asteraceae (14 родів), що є типовим для голарктичних флор; Rosaceae (10 родів); Fabaceae (5 родів). Визначено, що за класифікацією Раункієра, на території кар’єру переважають гемікриптофіти, за класифікацією Серебрякова — трав’яні полікарпіки. Проаналізовано екологічну структуру флори, яка відображає пристосування рослин до умов середовища та впливає на їх розподіл у екотопах: за відношенням рослин до світла домінують геліофіти, поширені на найбільш освітлюваних ділянках (Galium mollugo L., Medicago sativa L., Trifolium pratense L.); до вологи — мезофіти, температури — мегатерми, живлення — мезотрофи. Наявність значної кількості мезофітних і мезотрофних видів свідчить про початок накопичення необхідних для розвитку стійкого фітоценозу елементів та гумусових сполук. Серед ценоморф, найчисельнішими є рудеранти (22,5 % від загальної кількості видів), сильванти (11,3 %), степанти (11,3%) та перехідні типи: пратанти – рудеранти (11,3%) та пратанти-сильванти (8,4 %). За ступенем адаптації до антропогенних змін виділено автохтонну та алохтонну фракції, до того ж, частка апофітних видів (23 види) переважає над адвентивною (14 видів). Така диференціація флористичного складу підтверджує необхідність проведення ренатуралізаційних заходів для стабілізації едафічних умов, що пришвидшить процес формування зональної флори та збільшення біорізноманіття.